У древньому середземноморському місті є традиція: кожні десять років влаштовують гру в «живі» шахи (гості міста проти місцевих), фігури якої — люди зі зброєю. Ця гра, центральна подія роману, може виявитися смертельною, так само як і почуття симпатії, що виникає між головними героями.

«Сад спочилих котів» — це мозаїка, що складається з багатьох казкових історій. У такій історії може йтися про загадкову рослину, схожу на тюльпан, з’ївши яку людина не може далі брехати. Або це може бути стародавня оповідка про чудовисько, що роками живиться від тіла, в яке йому вдається впитися пазурами. Ці розповіді, на перший погляд, не мають відношення до головного сюжету, але вони вторять головній темі роману, якою є любов з її непоступливістю, прискіпливістю і непередбачуваністю.