Найважливіше, що кидається в вічі при читанні новель і оповідань Анатоля Галана - це ствердження роздвоєння між внутрішнім і зовнішнім світом, це,  далі, усамостійнення бездушної дійсности й упадок людини, яка втратила душевну рівновагу.   Змисловість, тенденція до задоволення тільки однобічних компонентів життя, дочасних, матеріяльних - доводить до жахливого терору й до "безбожного" та "безсовісного" часу, в якому живе людство, особливо його частина на одній шостій земного глобусу.