Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги, 395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто 396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі, 397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу, 398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату. 399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя 400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив. 401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі – 402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко, 403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки 404] Випали, – близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив 405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби. 406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче 407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі, 408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, – 409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом, 410] Кинув на землю лицем, –. той упав і дихання позбувся. 411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, – 412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі 413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта, 416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея, 417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, – 418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони 420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта, 421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422] «Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі! 423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу, 424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам 425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив». 426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю. 427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці. 428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям, 429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються, 430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним. 431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся 432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433] «Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта! 435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, – 436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить, 437] І віднести на родючі простори Лікійського краю, 438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»

439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера: 440] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля, 442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити. 443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні. 444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці: 445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю, 446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би 447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою. 448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні 449] Діти богів, – ти злобу їх страшенну на себе накличеш. 450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього, 451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою 452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта. 453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть, 454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло 455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу, 456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний 457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних. 459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю, 460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла 461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко. 462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько, 463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий, 464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона. 465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив. 466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла, 467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив 468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він 469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє. 470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало, 471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився. 472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив: 473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий 474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного. 475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали. 476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла 478] Й схибив удруге, – над лівим плечем пролетів мідногострий 479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла 480] Кинутий спис був не марно – утрапило мідяне вістря 481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона. 482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста, 483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби 484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся. 485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий, 486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту. 487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає 488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним 489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, – 490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян, 491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині 493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче! 494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою. 495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська 496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись. 497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю, 498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє 499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї 500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями. 501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі 503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши, 504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону, 505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа. 506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались 507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши: 509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати. 510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло 511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим, 512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо. 513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській 515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш 516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи. 517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку 518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові 519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю. 520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти 521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув – 522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина! 523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських 525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви, 526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього, 528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані 529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу. 530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши, 531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець. 532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська 533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись. 534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв – 535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором 536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним, 537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

30
{"b":"102002","o":1}