Annotation

Персонажі роману намагаються уникнути самотності і віднайти сенс життя через абсолютне кохання, кохання неможливе, що межує з небуттям та божевіллям.

Історію Лол Валері Штайн розповідає та одночасно вигадує закоханий у неї Жак Гольд. Вона починається однієї ночі, яка уміщує стільки подій, що здається нескінченною. На зорі Лол В. Штайн уже зовсім інша. Руйнація і божевілля спочатку, потім — забуття і сон, що продовжується десять років. Через десять років Лол з родиною повертається до батьківського дому, починає поступово пригадувати, і її історія має початися знов.

Перекладено за виданням: Marguerite Duras. Le Ravissement de Loi. V. Stein: Roman. — Paris: Edition Gallimard, 1964

Переклад Дарії Бібікової

Маргарит ДЮРАС

Маргарит ДЮРАС

ПРОБУДЖЕННЯ ЛОЛ В. ШТАЙН

Роман

Присвячується Соні

* * *

Лол В. Штайн народилася тут, у С. Тахла, і тут вона прожила більшу частину своєї юності. Її батько був викладачем в університеті. Вона має брата, старшого за неї на дев’ять років — я його ніколи не бачив — кажуть, що він живе в Парижі. Її батьки вже померли.

Я нічого не чув про дитинство Лол В. Штайн. Це вражає. І навіть від Татіани Карл, її найліпшої подруги в роки навчання в коледжі.

Щочетверга вони танцювали вдвох на спустілому майданчику перед школою. Вони не хотіли виходити разом з іншими, їм більше подобалося зоставатися в коледжі.

Дівчата… їм надавали багато свободи, розповідала Татіана, вони були чарівні, вони вміли краще за інших добиватися цієї ласки, і їм давали такий дозвіл. Потанцюємо, Татіано? Радіо в сусідньому будинку передавало вже давно не модні танці — якась ностальгійна програма — і цього їм було досить. Наглядачки десь дівалися, і тільки вони вдвох лишались у великому дворі, де в такі дні між танцями було чути шум вулиць, давай Татіано, ходи до танцю, Татіано, ходи. Ось, що я знаю.

Також мені відомо наступне: Лол зустрілася з Майклом Річардсоном, коли мала дев’ятнадцять. Вони познайомилися під час шкільних канікул, одного ранку, на заняттях із тенісу. Йому було двадцять п’ять. Він був єдиним сином у родині великого землевласника в околицях Т. Біч. Він нічим не займався. Батьки погодилися на шлюб. Лол повинна була залишатися зарученою протягом шести місяців, весілля мало відбутися восени. Лол щойно остаточно полишила коледж. Вона була на канікулах у Т. Біч, коли відбувся великий сезонний бал у міському казино.

Татіана не вірить у вирішальну роль цього сумнозвісного балу у хворобі Лол В. Штайн.

Вона, Татіана Карл, відносить до більш давніх часів походження цієї хвороби, навіть ще до початку їхньої дружби. Причини недуги крилися в самій Лол В. Штайн, вони тліли в ній, приховані, і затримувала їхній прояв тільки велика любов, яка завжди оточувала Лол у родині і, пізніше, у коледжі. У коледжі, каже Татіана, і вона була не єдиною, хто так вважав, уже чогось бракувало Лол для того, щоб бути — саме так каже вона — присутньою тут і тепер. Складалося враження, ніби вона, перебуваючи в стані спокійної знудженості, терпіла ту особистість, якою вона себе примушувала здаватися, але про яку вона забувала за найменшої нагоди. Осяйний ореол ніжності, але й байдужості водночас… інші дуже швидко це відчували. Здавалося, вона ніколи не страждала й не знала, що таке смуток, ніхто ніколи не бачив бодай однієї її дівочої сльози. Татіана каже також, що Лол В. Штайн була красивою, що в коледжі за неї билися, хоча вона вислизала з ваших рук як вода; але та дещиця її, яку ви могли втримати, таки була варта зусиль. Вона була дивакувата. Нерозкаяна й дуже витончена насмішниця. Проте якась частина її самої завжди тікала десь далеко від вас і від самого моменту дії. Куди? У юнацьку замріяність? Ні, відказує Татіана, ні, можна сказати — у ніщо, саме так — у ніщо. Можливо, то була не-присутність серця Лол? Татіана була схильна думати, що це, можливо, справді було через серце Лол В. Штайн, яке не було — саме так каже Татіана — не було повністю присутнє тут і тепер — воно, напевно, мало з’явитися, але вона, Лол, цього не знала. Так, здавалося, що це була та сфера почуття, у якій Лол була не така, як усі.

Коли покотився розголос про заручини Лол В. Штайн, Татіана лише наполовину змогла повірити цій новині: хіба могла Лол знайти когось, хто міг би повністю затримати її увагу?

Коли вона познайомилася з Майклом Річардсоном і коли вона сама стала свідком вияву божевільної пристрасті, яку Лол до нього проявляла, її переконаність похитнулась, але тим не менше в неї лишалася ще одна підозра: чи не досягла Лол у такий спосіб завершеності для свого, у чомусь незавершеного, серця?

Я спитав у Татіани, чи криза Лол, тоді, пізніше, не стала для неї свідченням її помилки. Вона повторила, що ні, що, на її думку, ця хвороба й сама Лол від початку були одним цілим.

Я більше не вірю нічому з того, що каже Татіана, мене ні в чому не можна переконати.

А ось, від початку до кінця, нерозривно переплетені між собою, лицемірні відмовки, розказані Татіаною Карл і те, що я сам вигадую про ніч у Казино Т. Біч. Виходячи з цього, я розповім мою власну історію Лол В. Штайн.

Про ті дев’ятнадцять років, які передували цій ночі, я не бажаю нічого знати. Це небажання сильніше за те, що можна висловити. Навіть якщо ця хронологія вміщує в собі ту магічну мить, коли я, певно, познайомився з Лол В. Штайн. Я цього не бажаю тому, що присутність її отроцтва в моїй оповіді може дещо пом’якшити в очах читача вбивчу дійсність цієї жінки в моєму жито. Тож я шукатиму її і я починаю з того, з чого, я гадаю, необхідно почати. Я почну з моменту, в який, як мені здається, вона оживає й робить перші рухи, щоб іти мені назустріч у той конкретний момент, коли дві жінки, які з’явились останніми, переступають поріг бальної зали міського казино Т. Біч.

Оркестр припинив грати. Танець закінчувався.

Танцювальний майданчик поволі звільнився. Тепер він був пустим.

Старша жінка затрималася на якусь мить, оглядаючи всіх присутніх, потім вона повернулась, усміхаючись, до дівчини, що її супроводжувала. Без сумнівів — та була її донькою. Обидві високі, однаково збудовані. Але якщо молода дівчина ще трохи незграбно пристосовувалася до цього високого зросту до такої, дещо негнучкої, статури, її мати, навпаки проносила ці недоліки як емблеми похмурої неґації природи. Її вишуканість, розповідає Татіана, і в стані спокою і в русі, пробуджувала неспокій.

— Цього ранку вони були на пляжі, — сказав наречений Лол, Майкл Річардсон.

Він спинився, подивився на новоприбулих, потім повів Лол до бару та зелених рослин у глибині зали.

Жінки перетнули майданчик і рушили в тому ж напрямку.

Лол, скам’яніла, разом із ним дивилася, як вона наближається. Граційність мертвого птаха, невимушена, підкорююча. Жінка була худорлявою. Такою, здається, вона була завжди. Вона вбрала цю худорлявість, ясно пригадує Татіана, у вузьку пряму сукню з подвійного шару чорного тюлю, з глибоким викотом. Вона хотіла бути саме так складеною та вбраною, і вона була такою за своїм бажанням, раз і назавжди. Вгадувався розкішний кістяк її тіла та обличчя. Такою, якою вона з’являлася, такою, відтоді, вона була приречена помирати разом зі своїм жаданим тілом. Хто вона була? Про це дізналися пізніше: Анн-Марі Штреттер. Чи була вона вродливою? Скільки їй було років? Із ким вона була знайома, та, яку інші не знали? Яким таємничим шляхом досягла вона того, що являлось усім оточуючим цим веселим, виблискуючим песимізмом, усміхненою недбалістю, непостійністю нюансу, попелу? Зухвалість проникнута сама собою… здавалося, то було єдине, що змушувало її триматися. Але якою ж та жінка була граційною, так само, як і друга. Їхня хода, у якій відчувався подих прерій, характерна для них обох, вела їх парою, нерозлучно, куди б вони не йшли. Куди? Нічого більше не могло чекати на цю жінку, подумала Татіана, більше нічого, нічого. Лише її кінець, думала вона.