– Спасибо, товарищи! Передайте рабочему классу округа, что Симорозенко продолжает борьбу. Уже здесь, в госпитале, я дописал проекты законов о мире, о земле и о пятикратном повышении пенсий!
Лікарняну палату сповнили спалахи фотоапаратів.
2
Кількома годинами пізніше, на одному з перехресть заміської траси Сливка з іміджмейкером, озброєні рулеткою, землеміром і теодолітом, проводили прив'язку до місцевості. На узбіччі стояв «Запорожець» Сливки. Асистент зосередженно розраховував на ноутбуці траєкторію руху авта.
– Ну викапаний Біркофф із "Нікіти", – пожартував Нестор Євграфович, помітивши одержимість, з якою працював його помічник.
Артурчик, захоплений роботою, не почув жарту свого шефа, а Сливка не зрозумів. Іміджмейкер вирішив не заважати Артурчиковій арифметиці і, взявши Сливку за лікоть, вивів його на середину дороги:
– Так, Богдане Степановичу, ви будете їхати звідти зі швидкістю сто кілометрів на годину… – показуючи напрям руху, навчав політтехнолог.
– А це не занадто швидко? – занепокоївся Сливка, подумки моделюючи траєкторію свого небезпечного трюку.
– Аж ніяк! – оптимістично і переконливо заперечив іміджмейкер.
– Ви, як завжди, поспішатимете до своїх виборців! Об'єкт чекатиме на вас біля перехрестя – і ось біля цього стовпа ви різко скинете швидкість! – показуючи рукою на стовп, інструктував політтехнолог. Сливкова тривога дедалі більше зростала. Він схвильовано і нерішуче запитав:
– А я не помилюся? Ці стовпи так легко переплутати…
– Сподіваюся, що не переплутаєте! – суворо сказав іміджмейкер. – І взагалі, помилятися я вам щиро не рекомендую… – по-дружньому порадив Нестор Євграфович і, повісивши на стовб «фольклорний» віночок зі стрічками, додав: – Сподіваюся, жовті та блакитні кольори ви роздивитесь здаля!
– Артуре, ви вже розрахували мінімально безпечний допуск?! – із середини дороги запитав політтехнолог в асистента. Той, довершивши підрахунки, звівся на ноги і з ноутбуком у руках вигукнув:
– Разрахувал! Точка отсчета тормозного пути – веночек плюс-минус метр!
– Ось так, – киваючи у бік помічника, коротко пояснив іміджмейкер Сливці міру його особистого ризику та особистої відповідальності за цей ризик. – Якщо почнете гальмувати раніше, то доведеться все повторювати спочатку, а якщо запізнитесь, то отримаєте ще один віночок, якого, на жаль, вже не побачите.
Сливка тяжко зітхнув і поплентався до свого «Запорожця». Всівшись за кермо, він безмежно тужливо промовив:
– А все ж таки таки шкода цю стару вірну коняку! Як-ніяк – ветеран вітчизняного ав-топрому…
– Жодних проблем! – без найменшої емоції промовив іміджмейкер. – За бажанням замовника можемо спеціально для нашої операції придбати «Мерседес» або «БМВ»! До речі, це було б непогано і для телебачення – чим більше брухту, тим краще для візуального ефекту! До речі, стареньку іномарку представницького класу можна знайти за 10 -15 тисяч.
– Долярів? – перепитав неприємно здивований Сливка.
Отримавши у відповідь після слова «долярів» ствердний кивок головою, клієнт кілька секунд все обмірковував, а потім рішуче заявив:
– Ми не підемо шляхом таких дешевих ефектів! Все повинно бути велично та символічно – народний обранець на старенькому авто вітчизняного виробництва поспішає до своїх рідних виборців – незважаючи на всілякі пастки і засідки коварних та підступних ворогів!
3
Іміджмейкер з асистентом сиділи в окремій лікарняній палаті кандидата Сливки і дивилися телевізор, де показували бійку з якогось індійського кіно. Націонал-демократ, одягнений у жовто-блакитний спортивний костюм із тризубом і написом «Україна», був веселий та збуджений передчуттям трансляції хороших важливих новин з його персоною у головній ролі. Нарешті трансляція фільму перервалася позачерговим випуском новин. Диктор з уже знайомим «левітанським» голосом повідомив:
– Ми знову вимушені перервати нашу програму задля термінового повідомлення.
На екрані з'явилася заміська траса. На повороті лежав на боці розбитий ущент Слив-ковий «Запорожець». Сам Сливка лежав поруч, розпростертий на землі, навколо снувала міліція, журналісти з телекамерами, неподалік стояла пожежна автомашина та авто швидкої допомоги. Диктор продовжував репортаж з місця події:
– Сьогодні вранці відомий провідник національно-демократичних сил Центрального виборчого округу, кандидат у депутати Богдан Сливка як завжди поспішав на зустріч із виборцями. Зненацька дорогу йому перетнув асфальтоукладний каток без номерних знаків. Після зіткнення зі стареньким «Запорожцем» кандидата-патріота каток, не збавляючи швидкості, зник у напрямку українсько-російського кордону.
На екрані з'явилися дівчата у національних костюмах та з віночками на головах. Вони несли Сливку на носилках і співали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Націонал-демократ виявляв ледве помітні ознаки життя, з останніх сил намагаючись підспівувати красуням.
Диктор коментував репортаж далі:
– Тисячі й тисячі вірних прихильників національної ідеї вийшли на вулиці нашого міста, щоб висловити свій гнів та обурення черговою провокацією комуно-імперських сил!
На екрані виникли заповнені натовпом вулиці, зафільмовані у чорно-білому вигляді, кидалися в очі тільки кольорові, тобто – жовто-блакитні прапори. Опісля в кадрі з'явився сам Сливка. Він лежав на лікарняному ліжку так само, як і Симорозенко у попередньому сюжеті. Диктор трагічним голосом коментував трансльоване відео:
– Завідувач реанімаційним відділенням міської лікарні повідомив, що стан Богдана Степановича Сливки критичний, і лікарі покладають всі надії насамперед на могутній дух незламного бійця за українську державність!
На екрані телевізора знову з'явився тяжко травмований Сливка на лікарняному ліжку в окремій палаті. З неймовірним зусиллям і муками кандидат повернув голову до найближчого мікрофона і вкрай слабким голосом, але з дивовижною рішучістю заявив:
– Це був замах не на мене… Ворожий каток цілив не особисто в кандидата Сливку, а в саме серце українського народу! Але наші споконвічні вороги знову не врахували, що нарід – безсмертний! А тому виживу і я… Бо, як казала геніальна Леся, «в серці маю те, що не вмирає»!
Сливку переповнили почуття, він розчулено змахнув сльозу і проникливо сказав політтехнологам:
– Знаєте, друзі, я вже не жалкую за розбитим «Запорожцем»! Дійсно, треба було постраждати за свій нарід, щоб побачити такий щирий прояв почуттів простих виборців! До речі, ви хоча б приблизно не порахували – скільки тисяч моїх прихильників вийшли висловити підтримку моїй запеклій та небезпечній боротьбі?
Іміджмейкер з асистентом подивилися один на одного. Нестор Євграфович щось швидко підрахував і повідомив своєму клієнтові:
– Ну-у… Десь приблизно двадцять п'ять – тридцять…
– Точно?! Так багато? – голосно зрадів націонал-демократ, уявивши собі багатотисячний натовп співгромадян, схвильованих і обурених нападом на їхнього кандидата Сливку.
Втім, іміджмейкер продовжував свою розповідь:
– Знаєте, Богдане Степановичу, може ми на кілька чоловік і помилилися… Але за двадцять ваших прихильників я можу ручатися…
– Як – двадцять?! А як же цей натовп?! – розгублено вигукнув Сливка, тицяючи пальцем у телевізор.
Артурчик знову квапливо спробував допомогти шефові і швидко випалив:
– Богдан Степанович, мы использовали архивную съемку болельщиков, выходящих со стадиона после матча…
Нестор Євграфович піднявся з крісла і, повільно крокуючи палатою, почав говорити; у його голосі вчувалися нотки докору:
– І цей, як ви, Богдане Степановичу, кажете, натовп – дуже достойні і патріотично налаштовані люди! Бачите, як широ вони обурені програшем нашої збірної! Я певен, що саме таке обурення зараз відчувають десятки тисяч ваших прихильників, але, на жаль, вони забули його вчасно висловити…
