Іміджмейкер ніби почув думки асистента – він позіхнув, потягнувся і запитав:

– Ну что, Артурчик, немножко попишем?

Не змінюючи свого горизонтального положення і не чекаючи згоди помічника, Нестор Євграфович діловитим голосом продовжив озвучувати свої міркування щодо технології іміджмейкерства. Асистент, повільно розганяючись, забарабанив по клавіатурі ноутбука.

«К своей работе с кандидатами современный имиджмейкер должен относиться, как к научному эксперименту, где равно ценен любой результат, в том числе и отрицательный. К сожалению, малообразованные клиенты наивно полагают, что они оплачивают только положительный результат, а отнюдь не весь процесс научной работы имиджмейкера по политической структуризации общества. Как свидетельствует мой личный профессиональный опыт, зачастую узкокорыстный интерес клиента вступает в конфликт с глобальными интересами демократического общества в целом…

Именно поэтому святая обязанность имиджмейкера – всемерно внедрять в сознание своих отсталых клиентов олимпийский принцип: главное – не победа, а участие…»

Барабанні партії на ноутбуці в артурчиковому виконанні не залишилися непоміченими і неоціненими. Двері купе відчинилися і гарненька чепурна провідниця з тацею в руках, професійно всміхаючись, поцікавилася:

– Чай, кофе, печенье, свежая пресса?

– И о чем же пишет сегодняшняя пресса? – відповідаючи грайливою посмішкою і несподівано збадьорившись, запитав асистент.

– О вчерашних выборах… – ніяковіючи затнулася дівчина. Було очевидним те, що від політики вона настільки далека, як Москва від Києва, куди вони, власне, і прямували. Артурчик, прикриваючи рештками волосся свою посинілу ґулю, спробував пофліртувати ще. Він ще грайливіше поцікавився:

– А что, вчера были выборы? И за какую партию голосуют такие хорошенькие девушки?

Провідниця зашарілася – вона сприйняла Артурчикову фразу як залицяння з перспективою значно ближчого знайомства. Провідниця кокетно зарухала сідничками і, оглядаючи стелю, весело відповіла:

– Ну, за этих, которые и за армию, и за культуру…

Іміджмейкер, який досі лише посміхався, нарешті розсміявся. Він підвівся з дивана і натхненно виголосив:

– Вот оно – неподкупное слово простого российского избирателя! – політтехнолог дістав блокнот та ручку і несподівано серйозно запитав у дівчини:

– И какие пункты программы вам запомнились особенно?

Провідниця, вже зовсім не ніяковіючи, захихотіла:

– Да я, вообще-то, программ не читала. Просто мой первый муж был военным, а второй – культуристом…

Іміджмейкер набурмосився і гепнувся на своє місце. За мить він сухо завершив беззмістовне, на його розсуд, спілкування:

– Гм-гм, вы нас отвлекаете от работы. Газеты можете оставить.

Провідниця виклала з таці газети і, ображено випнувши губки, зачинила двері. Артурчик слухав затихаючі кроки красуні і обурено зиркав на шефа – той занурився в газету. Наступних 10 хвилин політтехнологи сиділи мовчки і шаруділи пресою. Нестор Євграфович, перегортаючи сторінки, бубонів:

– Выборы, выборы, выборы… Можно подумать, писать больше не о чем…

– Нестор Евграфович, а вот в «Вечернем коммерсанте», кажется, есть про нас, – асистент простягнув газету шефові:

– Посмотрите, на двенадцатой странице – «Крах шарлатана. Утренний погром в офисе Нестора Боженко».

– Жалкие, ничтожные завистники, – промовив іміджмейкер, нетерпляче відшукуючи повідомлення про свою особу:

– Ну, это уж вообще! – вигукнув він, натрапивши нарешті на потрібну статтю, і прочитав перших два рядки:

– …Под развалинами офиса найдены и опознаны обгоревшие трупы так называемого профессора и его ассистента…

Нестор Євграфович загадково посміхнувся, спокійно взяв зі столу свій мобільний телефон і хитро примруживши очі, рішуче набрав номер:

– Але, Владимир Евгеньевич? Что, Вовочка, спросонья не узнал? Это тебя беспокоит один из двух обгоревших трупов… Да не кричи ты так, соседей разбудишь! Как я выжил? Нет, что ты, это не я – выжил, это просто ты уже… Еще раз прошу – не кричи… И вообще, привыкай – я теперь тебе каждую ночь являться буду… Почему – только по телефону? Последний раз говорю – не кричи! И давай поговорим, как нормальные живые люди… Как тебе нравится такой заголовок: «Обгоревший труп отсудил у «Вечернего коммерсанта» три миллиона баксов за моральный ущерб»? Не нравится? Тогда быстренько записывай текст. Все готово? Диктую: «Выдающийся российский полит -технолог Н. Е. Боженко в эксклюзивном интервью нашему изданию сообщил, что после блестящей победы всех своих кандидатов на последних выборах в Госдуму он решил сосредоточиться на научной работе и обобщить накопленный опыт в монографии «Наука побеждать». Для работы над книгой Нестор Ев-графович отбыл на родину – в Украину». Записал? И чтоб завтра – на первую полосу! Спокойной ночи, дружище…

Асистент нерішуче спробував зробити шефові зауваження:

– Нестор Евграфович, извините, пожалуйста, за замечание, но, мне кажется, правильней было бы сказать не «в Украину», а «на Украину»…

Іміджмейкер, загадково посміхаючись, почав розглядати, крутячи в руках, свої скалічені окуляри. Він завжди знаходив потрібні слова, аргументи і цитати. Цього разу Нестор Євграфович вирішив «розмастити по стіні» знахабнілого помічника фольклором, почутим ще в дитинстві від свого красномовного батька. Старанно і чітко вимовляючи слова, він заговорив українською:

– Як казав про таких мій тато: «Відколи це яйця вчать курочок?».

Однак, Артурчик чув українську мову вдруге в житті. А вперше чув її дуже давно – ще в дитинстві, під час літнього відпочинку з батьками «на водах» у Миргороді. Тому життєва мудрість Боженка-старшого жодної емоції, окрім щирого здивування поліглотством шефа, у ньому не розбудила. Що ж до змісту сказаного – то асистент, спантеличений своїм цілковитим нерозумінням братньої мови, лише кліпав очима.

– Виноват, Нестор Евграфович, не понял?… – перепитав він, очікуючи якихось роз'яснень.

Іміджмейкер осягнув, що промахнувся. Точніше, його вишукана іронія таки влучила в об'єкт, але він – об'єкт – цього не відчув. Отже, на тваринній темі можна поставити крапку, – зітхнувши, подумав Нестор Євграфович…

Несподівано у двері купе постукала, а потім зазирнула вже знайома політтехнологам провідниця. Доволі прохолодним тоном вона сухо повідомила своїх пасажирів:

– Паспортный контроль на российско-украинской границе через полчаса. Поэтому желательно заранее приготовить свои паспорта для предъявления погранично-таможенным службам.

Нестор Євграфович, з посмішкою спостерігаючи за посуворівшою вагонною, дістав із нагрудної кишені і поклав на столик спершу паспорт з двоглавим орлом, опісля – добувши з іншої кишені паспорт із тризубом – по-картярськи накрив ним російський. Дівчина, ображено крутнувшись на місці, вийшла з купе і зачинила за собою двері. Нахилившись над столиком, Артурчик із розкритим ротом здивовано розглядав шефову книжечку з тризубом. Перевівши погляд на іміджмейкера, який все ще хитро посміхався, він вражено вимовив:

– Нестор Євграфович, я не понял… Зручно простягаючись на дивані, іміджмейкер повчально відповів:

– А що тут розуміти – вчи, Артуре, державну мову!

Київський залізничний вокзал зустрів іміджмейкера та його асистента бадьорою мелодією «Як тебе не любити, Києве мій». Ці пісенні слова світилися яскравими зеленими літерами на великих рекламних табло, котилися попереду політтехнологів зимовими столичними вулицями, линули Хрещатиком, підіймалися до Богдана і Софії, скочувалися на Поділ і плескалися у крижаній воді Дніпра…

…Морозного зимового дня у самому центрі столиці – в готелі «Україна» – на дверях одного з найбільших і найдорожчих люксових номерів з'явилася металева табличка: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса». На табличці були добре помітні вм'ятини від куль.