Блад, що з квартердека стежив за цією сміливою операцією, закричав громовим голосом:

— Мушкетери — на ніс!

Готові до бою мушкетери, які стояли на шкафуті, за мить зібралися на носі, бо знали, що від швидкості дій залежить їх порятунок. П'ятдесят мушкетерів відважно кинулися вперед, і з-за уламків півбака над головами людей Хейтона засвистіли кулі. Це було вчасно, бо французи, переконавшись; що звільнитись від гаків, які глибоко вп'ялися в борт і палубу «Віктор'єза», неможливо, саме налаштувались відкрити вогонь по піратах.

Спустившись із квартердека на шкафут, Блад віддавав накази, орієнтуючись і діючи з блискавичною швидкістю. За мить спустили паруси, обрубали канати, що підтримували реї, на кормі вишикувався авангард абордажного загону — сотня кремезних дужих людей, а на потрібних місцях були розставлені люди з абордажними гаками, готові до негайних дій за командою Блада. Кораблі з сухим тріском вдарилися бортами, і в ту ж мить на ворожий корабель полетіли абордажні гаки. «Арабелла», що почала вже занурюватись у воду, тепер трималася на поверхні, пришвартована до «Віктор'єза».

Уіллогбі і ван дер Кейлен стояли на юті і, затамувавши подих, зачудовано спостерігали, з якою неймовірною швидкістю й точністю діяв Блад та його відчайдушна команда. Нарешті сурмач засурмив атаку, і Блад стрімко кинувся на палубу французького корабля, ведучи за собою інших. Пірати з ар'єргардної групи, на чолі з каноніром Оглом, гармати якого залила вода, з криком перескакували на носову частину «Віктор'єза», до рівня якої вже опустилася висока корма пошкодженої «Арабелли».

За прикладом свого командира, корсари налетіли на-французів, як гончі пси на загнаного оленя. За першими сміливцями на борт ворожого судна кинулась і решта піратів. На «Арабеллі» залишились тільки Уіллогбі та голландець, які з квартердека не припиняли своїх спостережень за боєм.

Бій тривав не більше як півгодини. З носової частини він перекинувся на бак, а звідти на шкафут, де сутичка була особливо жорстокою. Французи чинили одчайдушний опір, підбадьорюючи себе тим, що кількісно переважають противника. Та, незважаючи на всі зусилля, під тиском піратів французи швидко відступили на один бік палуби, а «Віктор'єз» під вагою напівзануреної в воду «Арабелли» загрозливо кренився на правий борт. Пірати билися з відчайдушною хоробрістю людей, які знали, що відступати нікуди і що вони мають або перемогти, або загинути.

І врешті ця перемога прийшла. Вони оволоділи «Віктор'єзом», заплативши за це життям половини свого екіпажу. Загнана на квартердек жменька уцілілих французів, слухаючись наказів очманілого де-Рівароля, з останніх сил намагалася стримати піратів. Та коли де-Рівароль упав з простреленою головою, десятків зо два його співвітчизників, що лишилися живими, заблагали пощади.

Але й після цього людям Блада не було спочинку. «Елізабет» і «Медуза», зчеплені абордажними гаками, являли собою єдине поле бою, і французи вже вдруге відкидали людей Хагторпа з свого корабля. Хагторпу потрібна була негайна допомога. Поки Піт з матросами займався вітрилами, а Огл з канонірами порався на нижній гарматній палубі, Блад наказав негайно звільнити «Віктор'єз» від абордажних гаків. Лорд Уіллогбі і адмірал ван дер Кейлен уже теж перейшли на борт французького корабля, м коли він робив поворот, поспішаючи на підмогу Хагторпу, Блад, стоячи на квартердеку французького флагмана, востаннє подивився на свій корабель, що так довго служив йому і став трохи не частиною його самого. Звільнивши «Віктор'єз» від своїх чіпких обіймів, «Арабелла» ще кілька хвилин погойдалася на хвилях, а потім почала повільно занурюватись, і незабаром там, де вона затонула, завирували водяні кружала навколо верхівок щогл — оце і все, що лишилося від «Арабелли» і вказувало на місце її вічного спочинку.

Блад мовчки стояв серед трупів та уламків, не зводячи очей від місця загибелі «Арабелли». Він не чув, як хтось підійшов до нього, і опам'ятався тільки тоді, коли за спиною в нього пролунав голос:

— Ось уже вдруге за сьогоднішній день я повинен просити у вас пробачення, капітане Блад. Ніколи до цього мені не доводилось бачити, як відвага і винахідливість із неможливого роблять можливе, а поразку перетворюють на перемогу.

Капітан Блад різко обернувся, і тільки тепер Уіллогбі побачив страшний вигляд капітана. Шолом його був збитий, передня частина кіраси прогнута, замість правого рукава камзола теліпалось ганчір'я, що ледве прикривало оголену руку. Весь він з голови до п'ят був забризканий кров'ю. З-під скуйовдженого волосся тоненькою цівочкою стікав червоний струмочок, кров, змішуючись з кіптявою порохового диму, перетворювала його змучене обличчя на жахливу маску.

Та крізь цю страшну маску надприродним блиском світилися його ясні блакитні очі, а з них, змиваючи кров, бруд і порохову кіптяву, котилися сльози.

Дорого заплатили корсари за свою перемогу. З трьохсот двадцяти піратів, що вийшли з Бладом із Картахени, залишилося живими не більше ста чоловік. «Елізабет» зазнала таких серйозних пошкоджень, що навряд чи можна було її відремонтувати, а її хоробрий капітан Хагторп наклав головою в останньому бою. Але втрати ці не були марними. Своїм умінням вести морські бої і нечуваною хоробрістю пірати, здобувши перемогу над переважаючими силами ворога, врятували Ямайку від розгрому та пограбувань, а для короля Вільгельма захопили ескадру де-Рівароля і вивезені ним з Картахени скарби.

Надвечір наступного дня дев'ять довгожданих кораблів ескадри ван дер Кейлена кинули якір на рейді Порт-Ройяла, і адмірал не забарився у відповідній формі одверто висловити своїм голландським і англійським офіцерам усе те, що він про них думав і чого вони насправді варті.

Шість кораблів ескадри одразу ж почали готуватися до виходу в море. Новий генерал-губернатор, лорд Уіллогбі, поспішав на власні очі пересвідчитись, як управляються інші англійські колонії у Вест-Індії, і збирався відплисти на Антільські острови.

— І я маю тут затримуватись, — скаржився він адміралові,— через відсутність цього йолопа губернатора!

— Невже? — сказав ван дер Кейлен. — Не росумію, шому це має вас затримувати?

— Щоб по заслузі покарати цього собаку і призначити на його місце людину, яка не тільки розумітиме, в чому полягають її обов'язки, а й зможе їх виконувати.

— Ага! Та ши є потрепа затримуватися тут зарати його? А тимшасом францус моше напатать на погано захищений Барбадос. Ви майт тут такий шоловік, який вам трепа. Для нього не потріпно особливих інструксій. Він знає, як захищати Порт-Ройял краще са яас з вами.

— Ви маєте на увазі Блада?

— Звичайно. Чи може бути для такий посади кращий за нього? Ви ш башили, на що він здатний.

— Виходить, і ви так думаєте! А й справді! Я вже добре обдумав це і, побий мене грім, не бачу, чому б і ні! Він кращий за Моргана, а Моргана ж призначили в свій час губернатором.

Послали за Бладом. Він з'явився вичепурений і життєрадісний, бо вже встиг скористатися з свого перебування в Порт-Ройялі, щоб привести себе в порядок. Пропозиція лорда Уіллогбі приголомшила Блада. Він навіть і мріяти ніколи не смів про щось подібне, і його одразу ж охопили сумніви, чи справиться він з такою відповідальною посадою.

— От тобі й маєш! — скипів Уіллогбі. — Невже я міг би запропонувати вам таку посаду, коли б мав хоч крихту сумніву щодо ваших здібностей? Якщо це ваше єдине заперечення…

— О ні, мілорде, не єдине. Я мріяв поїхати додому, розумієте… Я знудьгувався за зеленими вуличками Англії. — Блад зітхнув. — Там, у седах Сомерсета, незабаром зацвітуть яблуні.

— «Зацвітуть яблуні»! — різко вигукнув його світлість, глузливо повторюючи останні слова Блада. — Що за диявольщина?.. «Зацвітуть яблуні»! — І він поглянув на ван дер Кейлена.