— Дякувати небу, Вікторія — не наша, і ніколи не була такою. А замітка велика?

— Ні. Що називається, три рядки…

— І що ж пишуть про цей білявий нулик, що небезуспішно маскується під світську левицю, гранд-даму, чи як її там?

Яна помовчала, а потім урочисто промовила:

— Це щодо її шлюбу з італійським графом…

— Я навіть не чув, що вона вийшла заміж, — здивувався Ігор. — Цей граф що, очолює італійську спілку сліпих?

— Ні, навряд чи. Судячи з усього, зовнішність Віки була основою його вибору.

— Ну й що сталося? Пані супермодель спала з лиця?

— Ні. Але граф — його звуть Луїджі — розлучився з нею!

Ігор пильніше глянув на Яну.

— Мені здається, чи ти зловтішаєшся?..

— Ну що ти, ні, я б ніколи… — але Яна зупинилася, задумалася а далі додала, — а знаєш, так, зловтішаюся… Розумію, що не треба. Але як там сказано «я людина, і ніщо людське мені не чуже».

— А причина розлучення?

— Не зійшлися характерами.

— Це для журналістів. Хоча згоден, зійтися характером із Вітою може хіба Франкенштейн. Цікаво, що ж там трапилося насправді?

— Подейкують, що італієць застукав свою половину з іншим чоловіком. Здогадайся, з ким саме.

— Ні, — Ігор був шокованим. — Не може бути. Ти серйозно? З Дмитром?

Яна кивнула.

— Правда ж, дивно, як замкнулося коло?..

— Дивно? Ні. У цьому світі немає нічого випадкового. Я знайшов тебе, бо вірив, що такі зорі, як ти, ще бувають… О, до слова, про зорі, планети та подарунок. Ось, з дипломата, що стояв на підлозі, Ігор дістав красиво оформлений сертифікат з голограмою. — Учені з Кримської обсерваторії нещодавно відкрили одну планету. Невеличку таку, це, власне, астероїд, та його можна побачити у телескоп… Я добре попросив астрономів…

— Тобто дав їм купу грошей… — прокоментувала Яна.

— Ну а що такого? Куплять нове обладнання. Так от, я вмовив їх назвати ту планету «Краяна».

— Кравець Яна, скорочено, — відчуваючи, як на очах виступають сльози, прошепотіла молода жінка. — Я… не знаю навіть, що сказати… Я… Тепер у небі буде моя тезка.

— А в моєму серці будеш ти. Я кохаю тебе!