– Ти певна? – спитав Великий Джим.
Зовсім не була вона певна. Тут-то й ховався диявол.
– Ну, либонь, на вісімдесят, – сказала вона, втираючи сльози з обличчя. А потім пошепки: – Ви мене шантажуєте.
Той шепіт був ледь чутний, але Великий Джим дочув. Ступив крок до неї. Ендрія відсахнулася, проте Великий Джим лише взяв її за руку. Ніжно.
– Ні, – промовив він. – Це був би гріх. Ми тобі допомагаємо. А навзаєм хочемо лиш одного: щоб ти допомагала нам.
10
Почулося гуп.
І Саммі враз прокинулася в ліжку, хоча, перед тим як упасти о десятій вечора, викурила півкосяка і випила три Філових пива. Вона завжди тримала в холодильнику пару шестизарядних коробок і досі думала про них, як про «Філове пиво», хоча сам Філ пішов від неї ще у квітні. До неї долітали чутки, ніби він і зараз десь у місті, але вона не вірила. Авжеж, якби він крутився неподалік, вона його напевне хоч десь, а побачила б протягом останніх шести місяців, так же? Це маленьке місто, точно як співається у тій пісні.
Гуп!
Вона сіла в ліжку, прислухалася, чи не скиглить Малюк Волтер. Він мовчав, і вона подумала: «О Господи, мабуть, розвалилася та чортова колиска! А він навіть не заплакав…»
Вона відкинула ковдру і поспішила до дверей. Натомість врізалася у стіну лівіше них. Ледь не впала. Проклята темрява! Проклятий Філ, котрий утік і полишив її в такому стані, і нема кому за неї заступитися, коли такі, як Френк Делессепс її кривдять і лякають і…
Вона обмацала руками верх шафи і знайшла ліхтарик. Увімкнула й поспішила до дверей. Не встигла вона завернути ліворуч, до спальні Малюка Волтера, як знову почулося гуп. Не зліва, а просто попереду, від дальньої стіни захаращеної вітальні. Хтось гупав у вхідні двері. Тепер звідти почувся ще й приглушений сміх. Хто б там не був, звучало це п’яно.
Вона кинулася через кімнату, майка, у котрій вона спала, збрижилася на її пухких стегнах (звідтоді, як пішов Філ, вона трохи поважчала, фунтів на п’ятдесят, але коли цей сраний Купол пощезне, вона збиралася сісти на «НутріСистем»[178], щоб повернутися до своєї шкільної ваги), і навстіж одчинила двері.
Ліхтарі – чотири, і то потужні – спалахнули їй просто в обличчя. Ті, хто ховалися поза сяйвом ліхтарів, знову засміялися. В одного з реготунів його ї-гі-гі виходило точнісінько, як у Кучерявчика з Трьох Коміків[179]. Вона впізнала, чий то сміх, бо добре пам’ятала його ще зі школи: це реготав Мел Ширлз.
– Нє, ну ти прикинь! – гукнув Мел. – Наша краля лягла спати, бо ні в кого відсмоктати.
Ще гучніший сміх. Саммі підняла руку, прикриваючи долонею очі, але без толку, люди з ліхтарями залишилися безликими фігурами. Один з голосів був жіночим. Це вже на краще, як їй здалося.
– Вимкніть ліхтарі, поки я не осліпла. І заткніться, ви розбудите дитину!
У відповідь їй гримнув іще голосніший регіт, проте три з чотирьох ліхтарів погасли. Посвітивши з дверей на гостей своїм ліхтарем, вона не зраділа побаченому: Френкі Делессепс і Мел Ширлз, а поряд з ними Картер Тібодо й Джорджія Руа. Та сама Джорджія, котра вдень наступила черевиком на груди Саммі й обізвала її лесбійкою. Жінка-то вона жінка, але небезпечна жінка.
Всі вони були зі своїми значками. І всі дійсно п’яні.
– Чого вам треба? Вже пізно.
– Треба догнатися, – сказала Джорджія. – Ти ж продаєш кайф, тож продай і нам.
– Хочу я дістатися червоного неба, як воно годиться патріоту міста[180], – проспівав Мел і засміявся: ї-гі-гі-гі-гі.
– У мене нічого нема, – відповіла Саммі.
– Не мели дурниць, тут все дуром просмерділо, – сказав Картер. – Продай нам трохи. Не будь курвою.
– Атож, – докинула Джорджія. Її очі сріблясто відблискували в промені ліхтаря Саммі. – Не зважай, що ми копи.
На це вони всі разом вибухнули реготом. Ну точно, розбудять дитину.
– Ні! – спробувала закрити двері Саммі. Тібодо поштовхом знову їх прочинив.
Штовхнув усього лиш сподом долоні, доволі легко, але Саммі поточилася назад. Вона перечепилася об чортів іграшковий потяг Малюка Волтера і вдруге за сьогоднішній день сіла на сраку. Майка на ній спурхнула вгору.
– Вау, рожева білизна, чекаєш на якусь зі своїх коханок? – спитала Джорджія, і всі знову зайшлися реготом.
Вимкнуті ліхтарі знову загорілися, освітивши її, мов на сцені.
Саммі різко обсмикнула на собі майку, ледь не порвавши горловину. Промені ліхтарів танцювали по її тілу, поки вона непевно зводилася на ноги.
– Де твоя гостинність, запрошуй нас до хати, – промовив Френкі, ввалюючись у двері. – Красно дякую, – обвів він променем ліхтаря вітальню. – Що за свинарник?
– По свині й свинарник, – підхопила Джорджія, і знову всі разом зареготали. – На місці Філа я б ризикнула завітати сюди знов лише для того, щоб надрати тобі сраку! – підняла вона кулак. Картер Тібодо церемонно стукнувся з нею кісточками.
– Він усе ще переховується на радіостанції? – спитав Мел. – Преться на меті? Та сама маячня на тему Ісуса?
– Я не розумію, про що ти… – її вже це не злило, їй уже стало страшно. Так безладно балакають у своїх кошмарах люди, накурившись перед тим трави, притрушеної янгольським пилком[181]. – Філ пішов від мене!
Її незвані гості перезирнулися між собою і розсміялися. Ідіотське ї-гі-гі Ширлза перекривало решту голосів.
– Пішов! Дременув! – кувікав Френкі.
– Типу, уїбав! – відгукнувся Картер, і вони всі разом стукнулися кісточками кулаків.
Джорджія згребла з верхньої полиці купку книжок у м’яких палітурках і гортала їх.
– Нора Робертс? Сандра Браун? Стефені Меєр?[182] Ти це читаєш? Ти шо, бля, не знаєш, правило Гаррі Поттера? – простягнувши руки перед собою, вона розтиснула пальці, і книжки посипалися на підлогу.
Дитина все ще так і не прокинулася. Це було просто чудо.
– Ви підете геть, якщо я продам вам трави? – спитала Саммі.
– Звичайно, – запевнив її Френкі.
– І давай мерщій, – сказав Картер. – Нам вранці рано на службу. Забезпечувати е-ва-ку-а-цію. Тож воруши своєю тлустою сракою.
– Почекайте тут.
Вона пішла до кухоньки й відкрила холодильник (тепер вже теплий, скоро все потане, чомусь від цього вона аж схлипнула) і дістала звідти пластиковий пакет трави. Один із трьох галонових[183] пакетів, які вона там тримала.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
