Випадки трапляються на трьох рівнях – тіла, емоцій, думок. Відповідно, у віпасані виділяють чотири об'єкти свідомості: фізичні відчуття, плотські стани, розумові процеси і об'єкти осмислення. Даність багатовимірна, і всякий раз ми схоплюємо відразу цілий комплекс станів, кожний з яких має власну тенденцію до розвитку. Ось чому буддисти вважають за краще разом присікати все «у корені», а не розбиратися, що звідки «зростає». Кожен приступає до практики віпасани з якоюсь особливою особовою даністю: в одного болять коліна від довгого сидіння, інший страждає від недавнього розлучення, третій не може зупинити підрахунки доходів і нагромадження планів свого процвітаючого бізнесу. Але як би там не було, ми працюємо з даністю: є лише поточний стан, а все інше вже давно пройшло або ніколи не настане. Ми опрацьовуємо фізичні відчуття, емоційні прояви, уявні побудови за допомогою простого огляду, який виявляє одночасно порожнистість як об'єктів, так і самого суб'єкта. Яка б не була даність, – насправді, все суще порожньо. В рівній мірі все втілює Велику Порожнечу, але, як говорять дзен-майстри, лише спочатку вона здається «порожньою порожнечею», тоді як насправді це «повна порожнеча». Іншими словами, Порожнеча складає справжню Реальність.

Перша банальність полягає в тому, що весь наш чуттєвий досвід обумовлений всього двома формальними структурами сприйняття – часом і простором. Часу на досвід вічно не вистачає, тоді як усвідомлення вічності приводить до щонайповнішого недіяння. Важко підібрати гідний російський (український?) еквівалент англійському поняттю ‘timing’, яким я давно звикла користуватися у своїх польових дослідженнях. Воно позначає одночасно такі точні смислові відтінки часової визначеності: «термін» (відпущений на ту або іншу дію), «розміреність» (заздалегідь вирішена наперед послідовність діяльності), «синхронність» (співвідношення своїх дій з подіями, що відбуваються, або планами інших людей), «приуроченість» (вдале підведення приватної дії під грандіозне загальне звершення), «рокова неминучість» (випадкова катастрофа, містична зустріч і тому подібне), «кінець» (пам' ятання про смерть як завершення всіх дій). Таймінг – це «часування», тимчасовість як така, усвідомлення часу, суб'єктивність перебігу часу. Бути в потрібний час у потрібному місці – і все буде так, як повинно бути. Це інтуїція у дії, військовий «кубічний сантиметр шансу», уміння жити «тут і зараз». Як завжди, культурних аналогів багато.

У філософських системах час як чиста форма чуттєвого досвіду найкраще була опрацьована в «Критиці чистого розуму» Канта, а як діюча форма з вмістом сприйняття – у «Феноменології свідомості часу» Гуссерля. Проте, духовні практики мало цікавляться структурою часу у втіленому всесвіті. Вони націлені на усвідомлення вічності в сукупності всіх часів у єдиній свідомості не просто абстрактних процесів, а знання про звершення всіх подій і доль створених істот. Подібне цілепокладання спочатку змінює взаємини з самим часом: недивно, що житія святих повні рокових подій впродовж всього життя, а не лише після досягнення самореалізації. Їх відношення до послідовності в часі змінюється перебуванням в об'ємності часів, і хоча спочатку «обсяг» далеко не всеосяжний, це вже принципово інша стратегія проживання. Свідоме управління часом розглядатиметься в главі «Налаштування (Настройка) ритму» після введення факту присутності Суб'єкта в ситуації. Поки що ми обмежимося чисто об'єктивними характеристиками часово-просторового світу: ситуативність, динамічність, періодичність.

Поняття таймінгу – ключове для уміння знаходитися в ситуації, навіть якщо це просто життєва дилема. Що і говорити про цілі духовної практики, де час береться під свідомий контроль. Мене навчив їм користуватися західний саньясін з 16-річним досвідом мандрів по Південно-Східній Азії. З автором поняття таймінгу ми не підтримували зв'язок поштою, але часто «випадково» перетиналися в трьох різних країнах, і подібних «містичних збігів» відбувається в мандрах багато. При обговоренні маршрутів він часто виголошував його в контексті розподілу часу для перебування у тій або іншій країні. Так, потрібно було чекати декілька місяців, коли настане весна в Китаї, або, навпаки, терміново за три дні виїхати з Тайланду при зміні візового режиму. Одного дня на моїх очах загинув мотоцикліст: він вилетів на перехрестя, як на порожню освітлену сцену, кілька разів перекинувся і розбився вщент. Тіло намагалося піднятися, але важка голова переважувала. Після конвульсій все завмерло. Увечері я розповіла випадок сусідові, він виголосив лише: «Таймінг» – і додав: «Корисно бачити». І насправді, корисно бачити у всякій ситуації – «час пішов» і «час вийшов». Готові або не готові, перемога або провал – все… Крапка.

Подорожі поступово і неухильно виробляють приголомшливе відчуття цілісності простору-часу, де все взаємопов'язано. Не потрібно турбуватися про майбутнє, але має сенс ретельно аналізувати події, що настають, для прокладення своєї траєкторії руху. Володіння таймінгом передбачає гнучку стратегію планування: є алгоритм дій, який завжди допускає миттєві зрушення планів при появі інформації та додаткових шансів, або ж виникненні небезпеки і перешкод. Така ж стратегія потрібна в духовній практиці: прийнявши рішення виконувати якусь практику, ви, з одного боку, все довкола перебудовуєте так, щоб вона вписувалася у загальну діяльність, і ніщо їй не заважало; але якщо з'являються ознаки неправильної практики або, навпаки, ви зустрічаєте кращого інструктора, або з'являється можливість рідкісного досвіду – ви маєте бути готові все змінити. При цьому важливо не просто «кинути почате», а вибудувати перехід від попередніх дій до подальших. «Перехідний період» – найбільш робоча зона, бо по суті все життя, як садхана, є перехідним періодом, а саме «від небуття – до буття, від тьми – до світла, від смерті – до вічності». У ситуації все разом: реалізація, пізнання, таймінг.

Статика і динаміка – основне співвідношення у відчуванні шляху. Подібно до відчуття рівноваги, таймінг освоюється виключно на особистому досвіді. Уміння чекати місяцями (не рухатися в сезон дощів), правильно використавши відпущений час, і уміння на величезній швидкості провертати паралельно різні дії (перетинати кордони, дистанційно управляючи підпорядкованими), не допустившись помилок у жодній з них – все це знайомо будь-якій діловій людині з позиції її особи. У духовній практиці таймінг акцентується на вічному збігу індивідуального і загального. Ідеальний таймінг – буття самим часом в його розгортанні в долях часів і народів, де дана особа є усвідомленою віссю обертання світил. Наприклад, у крійя-йозі самореалізація деколи прирівнюється до становлення самим Часом. Ось чому дія таймінгу краще видна на прикладі великих осіб, які втілюють собою цілі епохи вселенської еволюції, закладаючи основи нових традицій або задаючи народам і країнам «програми» на століття, причому виробляючи епохальні перетворення в якийсь точно вибраний момент. Але перш ніж вони виявляються в змозі управляти долями світу, їх життя рясніють роковимі подіями, коли таймінг владно діє у вибудовуванні їх особистої структури. Буквально: вони роблять лише те, чого не можуть не робити.

Технічно оволодіння таймінгом на структурному рівні вимагає перш за все розвитку осьової центрації, при якій людина поєднує центр самості з Вищою Самістю. Для втілення ідеалу йоги пізнання в різних культурах застосовували особливі ритуальні дії, які поступово абстрагувалися в чисті принципи руху і / або спокою, а у варіанті вісьового обертання – руху у спокої. Отже, перший стратегічний зв'язок в будь-якому особистому алгоритмі: «таймінг – вісь». Точність дії визначається мірою центрації, і навпаки, осьова центрація розвивається разом з навиком точного діяння. Пригадайте хоч би Йогі Бхаджана: медитація триває 11 хвилин (рівно!) і – «у вас залишилося чотири, три, дві, одна… хвилина». Адже в системі кундаліні-йоги вся практика центрована відносно підйому кундаліні по вертикалі від низу до верху. Проте техніки діляться на динамічні та статичні з точним визначенням часу на кожну практику. Лише у вічності немає різниці: рухатися або покоїтися – там все рухається в незмінному спокої цілісності. Таким є приблизний орієнтир співвідношення динаміки і статики.