Генгір Вовк хрипко гаркнув, продовжуючи дотепну словесну чергу:
- Дурням закони не писані, зате санкції за їх порушення вони отримують і за тих розумних, хто ці закони писав!
Організований опір різнотипної армади зламано. Втеча в космічних просторах подібна навіть до гірського обвалу, воно смерч накрив одвірок мошкари, що збив і підхопив усіх разом... Почалося переслідування. Немов зграя вовків жене стадо овець. Тільки стелзани куди злі, нещадніші за вовків. Для них це навіть питання не виживання, а демонстрації незламної волі та безжальної люті. Переслідуй, мукай, не дай піти. І хоч багато дітей не дочекаються своїх батьків (а тут зібралися істоти від одностатевих до дюжини статей), а матері, батьки, нейтрали, своїх синів, дочок і ще нема кого... Яка доблесть у подібному вбивстві, коли навіть стрілянина в куріпок потребує більше вміння та напруження. Уламки затопили простір і падають на світила, викликаючи коронарні обурення, протуберанці, плазмові вихори. Окремі зірки навіть змінюють кольори, від безлічі сторонніх предметів, особливо жахливо, якщо згоряє живцем істота, що має особистість, а особистість це цілий світ.
Навіть вакуум може заплакати, від такого розгрому.
Все припинилося раптово, наче й не починалося зовсім. Армада флоту Пурпурного Сузір'я застигла, а її супротивники разом зникли. Здавалося крила, і лапи космічних стерв'ятників приклеїли до простору і не могли поворухнутися. І водночас ніхто не відчував жодного струсу чи поштовху. Все, що відбувалося, виходило за рамки звичайної фізики.
Ліра люто рикнула:
- Це хто такий, крутий, що зумів нас зупинити?
Генгір Вовк подивився з неприхованою ненавистю:
- Не маю поняття... Це в принципі неможливо, хоча... - Генерал-стелзан понизивши голос, до шепоту явно злякавшись, його видавало нервове бігання крижаними очима на всі боки, додав. - Але ось так зупинити мільйони космічних кораблів можуть тільки Зорги.
Ліра спокійно, навіть зневажливо відповіла:
- Це, звичайно ж, прикро, але ніхто не може заборонити воювати живим особинам, а нам стелзанам перемагати!
Крамар Розорвіров, демонстративно позіхнувши і кинувши собі в рот, подібність круто заправленого сендвіча, енергійно жуючи, але при цьому цілком виразним голосом підбив підсумок:
-Недобитий ворог як не долечена хвороба - чекай на ускладнення!
Глава 1
Знову тут ллється кров рікою,
Противник твій на вигляд крутий.
Але не піддашся ти йому -
І монстра повернеш у пітьму.
Чорним оксамитом, бездонного небесного килима розкидані блискучі уламки зірок. Світила, що переливаються всіма квітами веселки, так густо посіюють небесну сферу, що здається, ніби кілька величезних сонців зіткнулися разом, вибухнули, розсипавшись сліпуче сяючою росою.
Планета, що зависла між незліченними зірковими гірляндами, виглядає маленькою, непомітною точкою. Вона скидається на крихту бурого залізняку серед алмазних розсипів.
На місці гігантського кратера, що утворився внаслідок падіння анігіляційної ракети, розташований Галактичний Колізей. Високо над ним сяють настільки величезні яскраві проекції-голограми поєдинків, що проводяться, що за перебігом єдиноборства можна неозброєним оком стежити з далекого космосу.
У самому центрі грандіозного, багато прикрашеного стадіону, якраз і проходила прикувала до себе увагу мільярдів особин, безжальна і захоплююча сутичка гладіаторів.
Повалене, забризкане кров'ю тіло одного з них, безсило здригається.
У голові - канонада, тебе ніби накрило вибуховою хвилею, яка розщепила плоть на молекули, що продовжують рватися, обпалюючи, начебто мініатюрними атомними бомбами спалахами. Зусилля волі, відчайдушна спроба зібратися - і ось багряна пелена начебто повільно осідає, але не перестає кружляти перед очима. Марево ніби щупальцями чіпляється за навколишній простір... Боляче, борошно в кожній клітині розтерзаного тіла.
- Сім вісім...
Чується, приглушено, як крізь щільну завісу, голос безпристрасного комп'ютера.
- Дев'ять десять...
Треба швидко встати, різко підвестися, інакше настане кінець. Але тіло паралізоване. Крізь густу червоно-димчасту імлу невиразно видно противник. Це величезне триноге чудовисько - диплороїд. Він уже підняв свій товстий і довгий гребінь, готуючись із колосальною силою обрушити лезо живої гільйотини. Дві величезні клешні з боків хижо розкрилися, третя кінцівка довга, колюча скидаюча хвіст скорпіона, перебуваючи ззаду, нетерпляче дряпала покриття арени. З неприємної, горбистій, у зелених бородавках морди, капала жовта, смердюча слина - шипляча і димна в повітрі. Огидна виродка нависла над м'язистим, закривавленим людським тілом.
- Одинадцять дванадцять...
Тепер слова стають болісно оглушливими, як удари молота по барабанних перетинках. Комп'ютер вважає трохи повільнішим за стандартні земні заходи часу. Тринадцять - це вже нокаут.
Рішення народилося у частки секунди. Раптом, різко випрямляючи праву ногу, і використовуючи ліву як пружину, у несамовитому сказі вивернувшись як барс, людина завдала найсильнішого лоукіка прямо по нервовому центру інопланетного монстра - крем'яно-магнієвому гібриду краба і жаби. Удар був сильний, різкий і точний, до того ж збігся із зустрічним рухом звірюги. Монстр суб-космосу (проміжного довкілля, здатний подорожувати між зірками поповнюючись енергією електромагнітних хвиль, але в населених світах хижак; не гидує пожиранням органіки всіх видів) злегка осел, але не впав. Цей різновид диплороїдів має кілька нервових центрів, що сильно відрізняє їх від інших тварин. Удар по найбільшому їх викликав лише частковий параліч.
Противник монстра, незважаючи на широкі плечі та рельєфну мускулатуру, був дуже юний, майже хлопчик. Риси рум'яного обличчя тонкі, але виразні. Якщо вони не спотворені болем та люттю, то здаються наївними та ніжними. Коли він з'явився на арені, трибунами навіть пройшов гул розчарування, наскільки мирним і невинним підлітком, виглядав чоловік-гладіатор. Хоча зараз, це вже не хлопчик, а шалене звірятко, очі вивергають таку ненависть, що здавалося, спопелять не гірше ультралазера. Від завданого удару хлопець ледь не зламав ногу, але продовжував рухатися зі швидкістю кішки, хоч і трохи накульгував.
