Гуркіт потяга заглушає решту промови БУРҐОМІСТРА, що невтомно говорить далі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дякую вам, пане бурґомістре, за гарну промову.
Вона підходить до ІЛЛЯ, що трохи збентежено рушає їй назустріч.
ІЛЛЬ: Кляра!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Альфред.
ІЛЛЬ: Гарно, що ти приїхала.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди хотіла приїхати. Ціле своє життя, відколи покинула Ґюллен.
ІЛЛЬ (непевно): Дуже мило з твого боку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти також думав про мене?
ІЛЛЬ: Звичайно. Завжди. Ти й сама це знаєш, Кляро.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чудові були ті дні, що їх ми провели разом.
ІЛЛЬ (гордо): Отож. (До ВЧИТЕЛЯ) Бачите, пане вчителю? Вважайте, що вона вже в мене в кулаці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Називай мене так, як завжди звав.
ІЛЛЬ: Дика моя кіточко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (муркоче, наче стара кітка): А ще як?
ІЛЛЬ: Моя відьмочко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я тебе називала: ”Мій чорний леопарде.”
ІЛЛЬ: Я ще й далі чорний леопард.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дурниці. Ти потовщав. І посивів, і розпився.
ІЛЛЬ: Але ти лишилася така, як була. Відьмочка!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Де там. Я постарілася і потовщала. Крім того, втратила ліву ногу. Автомобільний випадок. Я їжджу ще тільки швидкими потягами. Але протеза — чудова, правда? (Підносить спідницю і показує ліву ногу). Нею можна добре орудувати.
ІЛЛЬ (витирає піт з чола): Я ніколи не здогадався б, кіточко.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чи можна познайомити тебе з моїм сьомим чоловіком? Він має плантації тютюну. Ми — щасливе подружжя.
ІЛЛЬ: Прошу дуже.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ходи, Мобі, вклонися. Властиво, його ім’я Педро, але Мобі звучить краще. Та й краще римується з Бобі, так зветься мій мажордом. Зрештою, мажордом буває один на ціле життя, тож чоловіки мусять допасовуватися до його імени.
ЧОЛОВІК VII вклоняється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Правда ж, він гарний із своїми чорними вусами? Думай, Мобі.
ЧОЛОВІК VII думає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дужче.
ЧОЛОВІК VII думає дужче.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще дужче.
ЧОЛОВІК VII: Я вже дужче не можу думати, мишко, справді не можу.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне, що можеш. Спробуй-но.
ЧОЛОВІК VII думає ще дужче. Дзвінок.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А бачиш, зміг. Правда ж, Альфреде, він робив майже демонічне враження? Наче бразілець. Але це тільки здається так. Він православний. Його батько був росіянин. Нас вінчав піп. Незвичайно цікаво. А тепер я хочу оглянути Ґюллен.
Вона дивиться крізь інкрустований самоцвітами льорнет на будку ліворуч.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цю потрібну інституцію збудував мій батько, Мобі. Добра праця, ретельно виконана. Дитиною я годинами сиділа на даху і спльовувала вниз. Але тільки на чоловіків.
У глибині сцени тепер зібралися МІШАНИЙ ХОР і МОЛОДІЖНА ГРУПА. УЧИТЕЛЬ в циліндрі виступає наперед.
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані, дозвольте мені, як ректорові ґюлленської гімназії і аматорові шляхетного музичного мистецтва, привітати вас простою народною піснею у виконанні мішаного хору і молодіжної групи.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкварте, вчителю, свою просту народну пісню!
УЧИТЕЛЬ дістає камертона, дає тон, і МІШАНИЙ ХОР та МОЛОДІЖНА ГРУПА починають урочисто співати, але саме тієї миті над’їжджає новий потяг з лівого боку. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ підіймає жезл. Хор мусить змагатися з грюкотом потяга, вчитель у розпуці. Нарешті потяг проїздить.
БУРҐОМІСТЕР (невтішно): А пожежний дзвін! Мав же задзвонити пожежний дзвін!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви гарно співали, ґюлленці. Особливо своєрідний був той білявий бас ліворуч скраю, з великим борлаком.
Крізь мішаний хор проштовхується ПОЛІЦАЙ і стає струнко перед КЛЕР ЦАХАНАСЯН.
ПОЛІЦАЙ: Поліцай Ганке, шановна пані. До ваших послуг.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (оглядає його): Дякую. Я не маю на думці нікого заарештовувати. Але, може, ви ще будете потрібні Ґюлленові. Чи ви часом заплющуєте одне око?
ПОЛІЦАЙ: Авже ж, шановна пані. Бо як ні, то що б з мене було в Ґюллені?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заплющте краще обоє очей.
ПОЛІЦАЙ стоїть трохи спантеличений.
ІЛЛЬ (сміється): Справжня Кляра! Справжня моя відьмочка!
Він задоволено плеще себе по стегнах. БУРҐОМІСТЕР накладає собі на голову вчителевого циліндра і підводить до неї своїх онучок. Вони близнятка, семи років, з білявими косами.
БУРҐОМІСТЕР: Мої внучки, шановна пані. Терміна й Адольфіна. Тільки дружини нема.
Він утирає піт з чола. Дівчатка присідають і дають пані Цаханасян червоні троянди.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вітаю вас з цими дівулями, бурґомістре. Нате!
Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРҐОМІСТЕР тихенько передає циліндер ПАРОХОВІ, який накладає його собі на голову.
БУРҐОМІСТЕР: Наш пан-отець, ласкава пані.
ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на смертному ложі?
ПАРОХ (здивовано): Стараюся.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть?
ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну кару, шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.
ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.
ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.
БУРҐОМІСТЕР подає їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бурґомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!
БУРҐОМІСТЕР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар мас авто. Мерцедеса з 32-го року.
ПОЛІЦАЙ (клацає закаблуками): Все буде зроблене, пане бурґомістре! Я службово прижену сюди машину.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!
Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують ґуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима гітара.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два гангстери з Мангатену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця — з Лювру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі!
ОБИДВА: Yes, Mam.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися. Віднесіть речі й домовину до ”Золотого Апостола”.
БУРҐОМІСТЕР (отетеріло): Домовину?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!
ПОЧВАРИ, жуючи ґуму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРҐОМІСТЕР дає знак, усі кричать ”Слава”, та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ з’являються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.
БУРҐОМІСТЕР: Нарешті! Пожежний дзвін!
Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва чепурно повдягані.
ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря.
ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?
ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі.
ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в ”Золотому Апостолі”.
ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі.
ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу.
ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую.
ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай, коли ви сліпі?
ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.
