ІЛЛЬ: До станції.
БУРҐОМІСТЕР: Ми вас проведемо.
ВСІ: Ми вас проведемо! Ми вас проведемо!
Напливає щораз більше ґюлленців.
ІЛЛЬ: Не треба, справді. Не варто.
БУРҐОМІСТЕР: Ви від’їжджаєте. Іллю?
ІЛЛЬ: Від’їжджаю.
ПОЛІЦАЙ: Куди?
ІЛЛЬ: Не знаю. До Кальберштадту, а потім далі.
УЧИТЕЛЬ: Он як. Потім далі.
ІЛЛЬ: Найрадше до Австралії. Вже десь роздобуду грошей.
Він далі йде в напрямку станції.
ВСІ: До Австралії! До Австралії!
БУРҐОМІСТЕР: А чого?
ІЛЛЬ (збентежений): Врешті не можна цілий вік жити на тому самому місці, рік-у-рік...
Він пускається бігти й досягає станції. Решта всі рушають за ним і оточують його.
БУРҐОМІСТЕР: То ж смішно виїздити до Австралії.
ЛІКАР: І для вас — найризиковніше.
УЧИТЕЛЬ: Один із тих євнухів також виїхав був до Австралії.
ПОЛІЦАЙ: Тут вам найбезпечніше.
ІЛЛЬ оглядається, наче зацькований звір.
ІЛЛЬ: Я написав до урядового представника в Каффіґені.
ПОЛІЦАЙ: І що?
ІЛЛЬ: Не отримав відповіді.
УЧИТЕЛЬ: Ваша недовірливість незрозуміла.
БУРҐОМІСТЕР: Ніхто не думає вас убити.
ВСІ: Ніхто, ніхто.
ІЛЛЬ: Пошта не відіслала листа.
МАЛЯР: Не може нього бути.
БУРҐОМІСТЕР: Начальник пошти — член міської ради.
УЧИТЕЛЬ: Людина чести.
ВСІ: Людина чести! Людина чести!
ІЛЛЬ: Ось. Плякат ”Подорожуйте на південь”!
ЛІКАР: То що?
ІЛЛЬ: ”Відвідайте Страсті Христові в Обераммерґав”.
УЧИТЕЛЬ: То що?
ІЛЛЬ: Будують!
БУРҐОМІСТЕР: То що?
ІЛЛЬ: Всі ви маєте нові штани.
ПЕРШИЙ: То що?
ІЛЛЬ: Ви щораз то багатші, щораз заможніші.
ВСІ: То шо?
Гуде дзвін.
УЧИТЕЛЬ: Ви чейже бачите, як вас усі люблять.
БУРҐОМІСТЕР: Ціле містечко вас проводить.
ВСІ: Ціле містечко! Ціле містечко!
ІЛЛЬ: Я вас сюди не просив.
ДРУГИЙ: Ми маємо право попрощатися з тобою.
БУРҐОМІСТЕР: Як з давнім приятелем.
ВСІ: Як з давнім приятелем, як з давнім приятелем.
Гуркіт потяга. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ бере жезл. Ліворуч з’являється КОНДУКТОР, наче якраз зіскочив з вагона.
КОНДУКТОР (протяжно гукає): Ґюллен!
БУРҐОМІСТЕР: Це ваш потяг.
ВСІ: Ваш потяг! Ваш потяг!
БУРҐОМІСТЕР: Ну, Іллю, бажаю вам щасливої дороги!
ВСІ: Щасливої дороги, щасливої дороги!
ЛІКАР: Довгого, веселого життя!
ВСІ: Довгого, веселого життя!
Ґюлленці обступають ІЛЛЯ.
БУРҐОМІСТЕР: Пора. Сідайте з Богом у пасажирський потяг до Кальберштадту.
ПОЛІЦАЙ: І хай вам щастить в Австралії!
ВСІ: Хай вам щастить! Хай вам щастить!
ІЛЛЬ стоїть непорушно, дивиться на своїх співгромадян.
ІЛЛЬ (тихо): Чому ви всі тут?
ПОЛІЦАЙ: Чого ви ще бажаєте?
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Сідайте!
ІЛЛЬ: Чому ви збилися довкола мене?
БУРҐОМІСТЕР: Ми зовсім збилися довкола вас.
ІЛЛЬ: Розступіться.
УЧИТЕЛЬ: Ми ж розступилися.
ВСІ: Ми ж розступилися, ми ж розступилися.
ІЛЛЬ: Хтось один мене затримає.
ПОЛІЦАЙ: Нісенітниці. Досить вам сісти в потяг, і ви побачите, що все це нісенітниці.
ІЛЛЬ: Ідіть собі геть.
Ніхто не рухається. Дехто стоїть з руками в кишенях.
БУРҐОМІСТЕР: Не знаю, чого ви хочете. Це вам треба йти. Сідайте у вагон.
ІЛЛЬ: Ідіть геть!
УЧИТЕЛЬ: Ваш страх просто смішний.
ІЛЛЬ падає навколішки.
ІЛЛЬ: Чому ви не відступаєте від мене?
ПОЛІЦАЙ: Здурів чоловік та й годі.
ІЛЛЬ: Ви хочете мене затримати.
БУРҐОМІСТЕР: Та сідайте ж!
ВСІ: Та сідайте ж! Сідайте ж!
Мовчанка.
ІЛЛЬ (тихо): Хтось один мене затримає, коли я сідатиму.
ВСІ (запевняючи): Ніхто не затримає! Ніхто!
ІЛЛЬ: Я знаю.
ПОЛІЦАЙ: Давно пора!
УЧИТЕЛЬ: Сідайте ж нарешті у вагон, чоловіче добрий!
ІЛЛЬ: Я знаю! Хтось мене затримає! Хтось мене затримає.
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Потяг рушає!
Він піднімає жезл, КОНДУКТОР робить такий жест, ніби вскакує до вагона, а прибитий ІЛЛЬ прикриває лице руками.
ПОЛІЦАЙ: Бачите! Потяг поїхав без вас!
Усі залишають схопленого розпачем ІЛЛЯ, поволі відходять, зникають.
ІЛЛЬ: Я пропав!
ДІЯ ТРЕТЯ
Петрова стодола. Ліворуч непорушно сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у своїй носильниці, вдягнена в білу шлюбну сукню з серпанком і т.д. Ще далі ліворуч — драбина, драбинястий віз, стара бричка, солома, посередині невелика діжка. Згори звисає лахміття, зотлілі лантухи, велетенське павутиння. З глибини надходить МАЖОРДОМ.
МАЖОРДОМ: Лікар і учитель.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хай зайдуть.
З’являються ЛІКАР і УЧИТЕЛЬ, пробираються напомацки в темряві, врешті знаходять мільярдерку, кланяються. Обидва вдягнені в добре, солідне, міщанське вбрання, вже майже елегантні.
ОБИДВА: Шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає обох крізь льорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви припали пилом, панове.
Обидва струшують з себе порох.
УЧИТЕЛЬ: Пробачте. Нам довелося перелазити через старий віз.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я спочиваю в Петровій стодолі. Мені треба спокою. Вінчання в ґюлленському соборі мене втомило. Кінець-кінцем я не молоденька. Сідайте на діжку.
УЧИТЕЛЬ: Дякуємо.
Він сідає. ЛІКАР стоїть.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тут парко. Можна задушитися. Але я люблю цю стодолу, запах сіна, соломи, дьогтю. Спомини. Весь цей реманент, вила, бричка, поломаний віз. стояли тут уже за часів моєї молодости.
УЧИТЕЛЬ: Затишне місце.
Витирає піт.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Казання було дуже врочисте.
УЧИТЕЛЬ: Перше послання до коринтян, глава тринадцята.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І ви також добре впорались з мішаним хором, пане вчителю. Спів звучав урочисто.
УЧИТЕЛЬ: Бах. Із Страстей Матея. Я ще цілком під тим враженням. Були присутні світ моди, фінансовий світ, світ кіно...
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ті світи подалися на своїх каділяках до столиці. На весільний бенкет.
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані. Ми не хочемо забирати більше ніж потрібно вашого дорогого часу. Ваш чоловік, мабуть, нетерпеливо чекає на вас.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Гобі? Я відіслала його назад до Ґайзельгаштайґу з його порше.
ЛІКАР (спантеличено): До Ґайзельгаштайґу?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мої адвокати подали вже клопотання про розлучення.
УЧИТЕЛЬ: А як же весільні гості, шановна пані?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вони призвичаєні. Це — друге з моїх найкоротших одружень. Тільки з лордом Ізмаелем було ще коротше. Що вас привело до мене?
УЧИТЕЛЬ: Ми прийшли в справі пана Ілля.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: О, хіба він помер?
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані! Адже в нас існують наші західні принципи,
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Чого ж ви хочете?
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці, на жаль, на превеликий жаль, справили собі різні речі.
ЛІКАР: Досить багато речей.
Обидва витирають піт.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заборгувались?
УЧИТЕЛЬ: Безнадійно.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Попри свої принципи?
УЧИТЕЛЬ: Ми тільки люди.
ЛІКАР: А тепер мусимо сплатити свої борги.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви знаєте, що вам треба зробити.
УЧИТЕЛЬ (відважно): Пані Цаханасян. Поговорім відверто. Уявіть себе в нашому тяжкому становищі. Я два десятиріччя плекаю в цій зубожілій громаді тендітні паростки гуманности, а лікар об’їздить на своєму старому мерцедесі сухотників і рахітиків. Навіщо ж ця нещасна жертва? Задля грошей? Навряд. Нам платять мізерно. Я рішуче відкинув запрошення на посаду лектора в кальберштадтському ліцеї, а лікар — в ерлянгенському університеті. З самої любови до ближніх? І це було б перебільшення. Ні, ми терпляче очікували всі ці безконечні роки, а з нами й ціле містечко, бо мали надію, що колись воскресне давня велич Ґюллена, знайде свій ужиток те багатство, що його в такій щедрій повняві ховає в собі наша матірня земля. Під Пюкенрідською долиною залягла нафта, під Конрадсвайлерівським лісом — руда. Ми не убогі, мадам, ми тільки забуті. Нам треба кредиту, довір’я, замовлень, і наше господарство і наша культура розквітнуть. Ґюллен може дещо запропонувати: пансіон ”Місце-на-сонці”.
