БУРҐОМІСТЕР: Я й досі вас не розумію.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Виходь, Бобі.

Справа між столи виходить МАЖОРДОМ і знімає окуляри.

МАЖОРДОМ: Не знаю, чи хто з вас пізнає ще мене.

УЧИТЕЛЬ: Головний суддя Гофер.

МАЖОРДОМ: Так. Головний суддя Гофер. Сорок п’ять років тому я був головний суддя у Ґюллені, потім перейшов до каффіґенського апеляційного суду, а двадцять п’ять років тому пані Цаханасян запропонувала мені працювати в неї мажордомом. Я погодився. Може, це трохи й дивна кар’єра для людини з вищою освітою, але платню запропоновано таку фантастичну...

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ближче до справи, Бобі.

МАЖОРДОМ: Як ви почули, пані Клер Цаханасян дає мільярд і хоче за нього справедливости. Іншими словами: пані Клер Цаханасян дає мільярд, коли ви направите зло, яке їй заподіяв Ґюллен. Прошу, пане Іллю.

ІЛЛЬ встає, зляканий і здивований водночас.

ІЛЛЬ: Чого ви хочете від мене?

МАЖОРДОМ: Підійдіть сюди. пане Іллю.

ІЛЛЬ: Прошу.

Він підходить до столу праворуч. Збентежено всміхається. Здвигає плечима.

МАЖОРДОМ: Це було 1910 року. Я був головним суддею в Ґюллені і мав розглядати позив про батьківство. Клер Цаханасян, тоді Кляра Вешер, позивала вас, пане Іллю, що ви були батьком її дитини.

ІЛЛЬ мовчить.

МАЖОРДОМ: Ви тоді заперечили своє батьківство, пане Іллю. Ви привели двох свідків.

ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний.

МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.

Двоє ПОЧВАР, жуючи ґуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.

ОБИДВА: Ми тут, ми тут!

МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?

ІЛЛЬ мовчить.

ОБИДВА: Ми — Кобі й Лобі, ми — Кобі й Лобі.

ІЛЛЬ: Я їх не знаю.

ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.

МАЖОРДОМ: Назвіть імена.

ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.

ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр.

МАЖОРДОМ: Ну. пане Іллю.

ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.

МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви знаєте пана Ілля?

ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі.

МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? ^:

ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.

МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?

ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою.

МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед судом, перед Богом. Чи то була правда?

ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво присягали.

МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне?

ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.

МАЖОРДОМ: Чим?

ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі.

МАЖОРДОМ: Розкажіть.

ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.

МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіґ Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?

ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.

МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?

ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.

МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.

ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня, дурна історія!

МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік.

МАЖОРДОМ: Що сталося з вами?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією.

МАЖОРДОМ: Чому?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду.

МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості!, Клер Цаханасян?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб’є Альфреда Ілля.

Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його.

ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!

ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодости. повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливости, справедливости за мільярд.

БУРҐОМІСТЕР встає блідий, сповнений гідности.

БУРҐОМІСТЕР: Пані Цаханасян: ми ще в Европі, ми ще не дикуни. Від імени міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім’я людяности. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров’ю.

Гучні оплески.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.

Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель ”Золотий Апостол”, зовні. Занедбана фасада у юґендстилі. Балькон. Праворуч напис: ”Альфред Ілль, крамниця”. Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: ”Поліція”. Внизу дерев’яний стіл з телефоном. Два стільці. Ранок. РОБІ й ТОБІ жують ґуму, несуть через сцену до готелю вінки і квіти, наче на похорон. ІЛЛЬ дивиться на них у вікно. Його ДОНЬКА навколішки замітає підлогу. СИН бере цигарку в рот.

ІЛЛЬ: Вінки.

СИН: Щоранку їх приносять зі станції.

ІЛЛЬ: На порожню домовину в ”Золотому Апостолі”.

СИН: Цим нікого не залякає.

ІЛЛЬ: Містечко заступилося за мене.

СИН запалює цигарку.

ІЛЛЬ: Чи мама прийде снідати?

ДОНЬКА: Ні, лишиться нагорі. Вона стомилася.

ІЛЛЬ: Ви маєте добру матір, діти. Справді. Мушу вам це сказати. Добру матір. Хай залишається нагорі, хай спочине. Ми самі поснідаємо. Давно вже ми разом не снідали. Я даю яйця й американську консервовану шинку. Раз поснідаємо по-панському. Як за добрих часів, коли ще процвітав пансіон ”Місце-на-сонці”.

СИН: Вибачай, тату.

Гасить цигарку.

ІЛЛЬ: Ти не хочеш снідати з нами, Карле?

СИН: Я йду на станцію. Там один робітник захворів. Може, їм треба когось замість нього.

ІЛЛЬ: Праця на станції на пекучому сонці не личить моєму синові.

СИН: Краще така, ніж жодна.

Іде. Донька встає.

ДОНЬКА: І я піду, тату.

ІЛЛЬ: Ти також. Он як. А куди, якщо можна спитати шановну панну?

ДОНЬКА: На біржу праці. Може, де є місце.

Донька йде. Ілль. зворушений, чхає в хустинку.

ІЛЛЬ: Добрі діти, щирі діти.

З балькону чути кілька тактів гітари.

ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Подай мені мою ліву ногу, Бобі.

ГОЛОС МАЖОРДОМА: Я не можу її знайти.

ГОЛОС КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона за букетом із заручин, на комоді.

До ІЛЛЯ приходить покупець, (ПЕРШИЙ).

ІЛЛЬ: Добридень, пане Гофбауере.

ПЕРШИЙ: Цигарки.

ІЛЛЬ: Як кожного ранку.

ПЕРШИЙ: Не ті. Я хотів би зелені.

ІЛЛЬ: Вони дорожчі.

ПЕРШИЙ: Запишіть набір.

ІЛЛЬ: Тому, що це ви, Гофбауере, і тому, що нам треба триматися гуртом.

ПЕРШИЙ: Хтось грає на гітарі.

ІЛЛЬ: Один із тих почвар із Сінґ-Сінґу.

З готелю виходять СЛІПЦІ, з вудками й іншим приладдям до рибальства.

ОБИДВА: Доброго ранку, Альфреде, доброго ранку.

ІЛЛЬ: Ідіть до біса!

ОБИДВА: Ми йдемо рибу ловити, ми йдемо рибу ловити.

Відходять ліворуч.

ПЕРШИЙ: Пішли до ґюлленського потоку.

ІЛЛЬ: 3 вудками її сьомого чоловіка.

ПЕРШИЙ: Кажуть, що він утратив свої плантації тютюну.

ІЛЛЬ: Вони також належать мільярдерці.

ПЕРШИЙ: Зате відбудеться колосальне весілля з її восьмим. Вчора святкували заручини.

На балькон у глибині сцени виходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН у халаті. Вона рухає правою рукою і лівою ногою. Цю сцену можуть супроводити поодинокі звуки гітари, десь так, як музика супроводить речитатив опери, залежно від змісту діялогів — часом вальс, часом уривки різних національних гімнів тощо.