Визнати супутники Марса природними тілами не може навіть такий непоквапний на висновки астрофізик, як академік В. Г. Фесенков. Не роблячи передчасних висновків, Фесенков обрахував, що супутники Марса через деякий час повинні впасти на його поверхню.
А природні супутники, навпаки, мають нахил віддалятись од планет!..
Саме так складається еволюція планетних систем…
Якщо ці передбачення колись підтвердяться, ми одержимо найпереконливіші свідчення про дуже високу цивілізацію фаетонців. Бо вони, звісно, не могли не цікавитися своїм найближчим сусідою. Цілком ймовірно, що строгі лінії марсіанської рослинності (так звані канали) — це також розумна організація небагатої флори, яка залишилась аж до наших часів. Досить поглянути на карту Марса, щоб зрозуміти: так організувати рослинність міг тільки людський розум! Те, що в каналах немає води, нічого не спростовує. Рослинність групується в рештках каналів, які існували раніше…
Тепер прошу звернути увагу ось на що. Робота палеонтологів відсуває появу людини в глибину геологічної історії Землі, а дослідження метеоритів присувають фаетонську катастрофу все ближче до часів, які пам'ятає історія. Ножиці між цією катастрофою і появою земної людини щороку змикаються…
Якщо під цим кутом зору оглянути зображення космічних «богів», то стане зрозуміло, що це були фаетонці…
Голос. Чому загинув Фаетон? Деякі вчені гадають, що він наблизився до Юпітера й був розірваний його припливними силами.
Микола. А хто ж міг зіштовхнути його зі своєї орбіти? Не могло ж це трапитись без видимих причин… Крім того, не слід забувати, що точка перетину орбіт найбільших астероїдів міститься саме там, де за розрахунками Ольберса, Гауса, Тіціуса і Боде мусила перебувати загибла планета. Значить, і вибух Фаетона стався на його власній орбіті, що цілком відповідає законам небесної механіки. У цьому разі Юпітер не міг бути винуватцем катастрофи.
Правда, дехто намагається спростувати висновок Ольберса тим, що орбіти дрібніших астероїдів, які почали відкривати після його смерті, не перетинаються у спільній точці. Ніби мало того, що перетинаються орбіти найбільших уламків! Адже катастрофа сталася не вчора. За тисячі років припливні сили планет і Сонця могли змінити попередні орбіти багатьох астероїдів. І цілком логічно, що найстійкіші виявились орбіти найбільших уламків — таких, як Церера, Паллада, Веста і Юнона… Як бачите, астрономічний діагноз Ольберса, лікаря за фахом, виявився безсумнівний…
Ні, товариші! Поки що ніхто не зміг краще пояснити причин загибелі Фаетона, ніж старовинний міф про неровумного сина Сонця.
Вражає мудрою багатозначністю напис на метеориті, який випав на Верхньому Рейні 1492 року. Прикувавши метеорит ланцюгами до стін церкви, прихожани викарбували на ньому слова: «Багато людей знають про цей камінь багато чого, кожен що-небудь, але ніхто не знає достатньо». На жаль, і до наших днів ці слова лишаються справедливими.
Ми б знали значно більше, якби у IV віці темний натовп, яким керували християнські монахи, не спалив найбагатшу скарбницю старовинних знань — Александрійську бібліотеку. В ній було зібрано 700 000 найцінніших літописів. Усі вони загинули. До речі, разом з бібліотекою загинула й перша жінка-астроном Гіпатія: її вбили за «чаклунство»…
Давайте ж, друзі, не будемо нехтувати хоч тими крихтами старовинних знань, які дійшли до нас через Платона. Треба гадати, вони якоюсь мірою відбивають те, що загинуло. Адже Платон, як і його попередники, вчився у Єгипті. Тоді ще Александрійська бібліотека не була спалена.
Виникає запитання: чи могли фаетонці бути байдужі до того, як розвивається живий світ на наших планетах? Хіба вони не були зацікавлені в тім, щоб створити собі земних помічників, які здатні жити без скафандрів?..
Людиноподібна мавпа в такі помічники не годилася — вона лише за конституцією організму була схожа на людину, але її мозок мало чим відрізнявся од мозку тварин. Самі ж фаетонці не мали надії пристосуватися до земної атмосфери — чим складніший організм, тим важче він перебудовується в чужих стихіях. І тут прийшла на допомогу фізіологічна схожість організмів…
Віктор Чорний. Так ось у чому полягають твої уточнення Дарвіна!.. Ти ведеш до того, що людину все ж таки створив бог…
Микола. Даремно обурюєшся, Вікторе. Не бог, а фаетонська людина. З точки зору селекції тут немає нічого неймовірного. А моральний фактор… Хіба фаетонці погрішили перед природою, запліднивши молодшу планету власним розумом? Хіба це злочин — створювати нові розумні світи? Злочин полягає у їхньому знищенні!..
У виникненні наук є логічна послідовність. Тож не випадково, мабуть, у наш космічний вік селекція не відстає від астрофізики і космонавтики. Те ж саме слід скааати про генетику. Ми уже зараз готові до селекційних дослідів на далеких планетах.
Не випадково також саме в наші дні з'явилися досліди італійського професора Даніеле Петруччі. Коли б не заборона Ватікану, людський плід, створений ним у лабораторних умовах, міг би розвинутись у справжню дитину. І хто знає, можливо, земне людство з лабораторії «тата Карло», як жартома називають Петруччі, одержало б новий геніальний розум?
Давайте спробуємо уявити таке. Прилетівши на Венеру, ми раптом з'ясували, що там є людиноподібні істоти на рівні мавпи. Атмосфера цієї планети для земної людини виявилась отруйною, отже, про переселення туди мільйонів земних істот не може бути й мови. Там можуть існувати лише невеликі поселення, що виконують наукові або промислові функції. Але варто лише зайнятись селекційною роботою в лабораторіях на зразок лабораторії Даніеле Петруччі — і буде створено розумне плем'я венеріанців, якому поступово ми зможемо передати весь земний досвід. Невже б ми відмовились від цієї людинотворчої місії? Що б нас могло стримати? Твердження, що на створення розумної істоти має право лише бог? А хіба ми, земні люди, в цьому разі не були б такими ж самими «богами»?..
Садівники прищеплюють паросток культурного дерева на корінець дички. Коли виростає яблуня, ми забуваємо про те, що десь у грунті ворушиться не її власне коріння, а коріння дикої попередниці. Мабуть, забуває про це і сама яблуня, котра на власному корінні не могла б тут прожити й року…
Так само можна прищепити і людський розум, бо людина не є щось надприродне — вона входить своїм корінням в органічну природу Всесвіту. І це буде не хтось інший — це будемо ми, земляни, що дістали змогу жити й розвиватися в умовах іншої планети…
Отже, фаетонці, на мою думку, просто не могли не вчинити такого прищеплення. Якщо так поставитись до нашого минулого, то ми справді є нащадками «богів»…
І найголовніший факт: сьогодні вчені мають все необхідне для створення білкового організму із штучного білка. І таке завдання справді стоїть перед наукою! Досить хоча б ознайомитися з роботами академіка А. М. Колмогорова…
Чому ж ми гадаємо, що на цс здатні лише земні люди і ніхто більше? Хіба Земля — центр Всесвіту? Це знов-таки ті самі забобони, проти яких повстав іще Джордано Бруно…
Тоді стає зрозуміло, що й релігії на Землі виникали не випадково — вони несли в собі викривлені в переказах відбитки минулого… Ми не знаємо, чи існує закономірність у виникненні релігій на інших планетах. Але на більшості земних релігій лежить помітна печать фаетонського «бога»… Коли ж ми доживемо до епохи, яка пошле свої зорельоти на планети інших сонячних систем, тоді творчий метод «тата Карло», помножений на генетику, нам ще більше пригодиться. Він дозволить кільком ученим заснувати цілий розумний світ. Заради такої місії можна й не повертатись на Землю. А повернутись буде неможливо, на це не вистачить одного життя…
Відомо, що грецька міфологія приписує богам риси, пристрасті і звички земних людей. Земні люди, на думку древніх греків, походять безпосередньо від богів. Цікаво, що в Платона є записи старовинних переказів про створення земної людини. Платон сам розуміє їхню надзвичайну старовинність — перекази пройшли через безліч земних катастроф. Розуміючи це, він каже: «Нам лишається тільки довіритись тим, котрі раніше від нас про це говорили, як особам, що, мабуть, справді знали своїх предків».
