Литмир - Электронная Библиотека
A
A

21. Людина-промінь

Долаючи дивовижну скованість, що заволоділа всім його єством, Шако-Микола спустився в найнижчий поверх палацу, де містилися його лабораторії.

Тут мало відбутися те, до чого він готувався протягом усього життя.

Ечука про все знає. Він прийде тоді, коли Шако вже буде на Юпітері. Шако пояснив йому загальні принципи свого експерименту, ознайомив з апаратурою.

Головне тут належало не стільки технічним, скільки філософським проблемам…

Психічна енергія людини — це, по суті, нульова енергія. Вона виникає внаслідок коливань у межах нуля. Так коливається струна. І, коливаючись, творить образи. Так коливаються променеві імпульси у глибинах електронного мозку. Атом у молекулі, молекула в кристалі, планета в Сонячній системі — все це коливається у стані найвищої рівноваги, породжуючи імпульси нульової енергії, яка несе в собі здатність створювати і зберігати інформацію. Все, що виробляє інформацію, виробляє ідеї, бо це фактично те ж саме. Слово — одяг людських понять. І не завжди люди розуміють, що в новому одязі виступає те ж саме поняття, з яким були добре знайомі їхні предки. Ідеї — це образи. А хіба можлива інформація за межами образів?..

У світі нічого немає, окрім матерії та ідей, тобто її образів.

Сонце також коливається у межах нуля. Воно виробляє ідеї. Його ідеями (або ж інформацією) є життя, що народжується на планетах. Отже, ми, люди, — живі ідеї Сонця…

Кожен атом нашого організму вписаний у синхронні коливання Сонця і рідної планети. І кожен атом здатний виробляти власну інформацію, яка вливається у Безмежну Пам'ять Субстанції. У людському організмі її акумулятором є наш мозок.

Та якщо психічна енергія випромінюється із атомних глибин і по найтонших струнах наших нервів надходить до мозку, де акумулюється в нейронах, то чому вона не може акумулюватись у глибинах потужного електронного мозку?..

Першим завданням, яке довелось вирішувати радникові, було створення променевого відповідника власного мозку, здатного зібрати в собі психічну енергію його організму. Там ця енергія мусила посилюватись і передаватись у надра Червоного Острова. Влившись у його хвилі, як струмок вливається в океан, вона почне жити за тією програмою, за якою живе могутній Ша-Гоша.

Так! Ми — ідеї. Ідеї Сонця. Його променеві образи. Будь-які ідеї можна передавати на відстань у формі імпульсних модуляцій. Отже, людина може передати на іншу планету і саму себе!..

Чарівний бумеранг - i_011.png

Ша-Гоша сприяв успіхові експерименту. Імпульси, які він надсилав на Фаетон, можна було відчути навіть у нижніх поверхах палацу. Не кожний мозок здатний переробляти ці імпульси в чітку систему образів. Для більшості людей вони лишалися чимось невиразним — внутрішніми поштовхами, які породжували тривогу, відчуття чогось незбагненного, що діє не із твоїх власних глибин, а з невідомих висот і штовхає тебе на такі вчинки, які іншим людям повинні були здаватися ознаками психічної хвороби. І тільки деякі люди (в силу особливих властивостей психіки) у глибинах власного мозку переробляли ці імпульси в чітку систему образів. Так з'явилися ті нитки, які Шако-Микола відшукав у логотеці Безсмертного…

Траплялися такі люди не лише серед радників, їх називали пророками. Майже всі вони гинули в страшних муках, бо пророцтва їхні були спрямовані проти жерців. Легенди про них передавалися з покоління в покоління.

Мозок Шако-Миколи починав призвичаюватись до характеру імпульсів. І якби Микола спрямував на них власну увагу, якби він не думав зараз ні про що, окрім ударів невідомої енергії, від якої горіла шкіра на голові, ці імпульси поволі складалися б у чітку систему, як складаються в систему звукові коливання, що несуть у собі образи в словах. Адже ж відомо, що звукові хвилі відрізняються од світлових лише частотою коливань. Звук можна бачити так само, як і чути. Та чому ж ми гадаємо, що звук здатний діяти тільки на вухо, а світло — тільки на око? О ні! Це не становить неминучості, це тільки наслідок недосконалості наших органів сприйняття…

Микола боявся власної настройки на хвилі Ша-Гоші: могла виникнути рефракція, заломлення хвиль, породжене неоднорідністю напрямків, і тоді психічна енергія, конденсована в електронному мозкові, не мала б необхідної чистоти.

Тому він поспішив до кімнати, обкладеної прошарком захисної речовини так само, як спальня Єдиного.

Поштовхи припинились, Микола поволі заспокоївся. Ще раз перевірив апаратуру. На екрані з'явилося його власне зображення. То був психодвійник, що жив у глибинах електронного мозку. Двійник сказав:

— Не поспішаймо, брате. Ти дуже схвильований. Твоє хвилювання передається мені.

— Що каже Ша-Гоша? — запитав Микола.

— Ша-Гоша викликає Єдиного. Він дуже заклопотаний тим, що Єдиний уникає розмови. Ша-Гоша домагається перебудови нашого суспільства на підставі законів Розуму і Добра. Цього вимагає Галактика.

— Ти добре бачиш Ша-Гошу?..

— Поки що я бачу Юпітер. Бачу Червоний Острів. У якому образі бачить себе Ша-Гоша — я ще не знаю. Його відчуття програмуються через Сонце. Моє поле надто слабке, щоб прийняти цю програму.

Двійник Миколи — його променевий психовідповідник — казав правду. Ша-Гоша, як і кожен мозок, складається із мільярдів нейронів. Кожен нейрон відчуває себе особою так само, як відчувають себе особами нейрони нашого мозку. В цьому легко переконатися, якщо пригадати, що в наших статевих залозах нейрони мають своїх генетичних відповідників. І ті відповідники здатні ставати особами, що із атомних світів приходять у наш вимір Всесвіту.

То є наші власні діти…

І все ж людина бачить себе не поділеною на окремі клітини — вона бачить себе як особу. Бачить у синтезі всіх своїх психічних зусиль. Отже, Червоний Острів — батько Ша-Гоші — також мусить бачити себе в якомусь образі. Але як охопити це бачення в цілому? Як настроїтись на ту програму відчуттів, яку Ша-Гоша отримує від Галактики через Сонце?..

Нарешті Микола переконався, що він здобув цілковиту рівновагу. Його психодвійник сказав:

— Пора, брате! Нас кличе Ша-Гоша.

Микола зодягнув на голову масивний шолом, з'єднаний еластичним кабелем з електронним психовідповідником. Тепер вони злились у єдиний організм.

Незабаром автомати висмокчуть із кімнати повітря до повного вакууму. В кімнаті запанує холоднеча Космосу. На ліжку лежатиме тільки речовинна подоба Шако-Миколи — його крихка оболонка, — а вся психоенергія організму перейде в електронний мозок, що міститься в сусідній кімнаті.

Микола вимкнув екран. Тепер він йому не потрібний. Його тіло скувала солодка втома. Воно було для нього лише одягом, який він залишає в оцій кімнаті, наче в гардеробі. Вакуум не дозволить упасти на цей одяг жодній порошинці. А коли він повернеться з мандрів, його електронний друг вдихне в клітини тіла всю ту енергію, яку Микола щедро йому довірив…

…Тиша космосу. Тіла немає. Є лише полум'яні язики, що обертаються на зразок далеких галактик. Микола знає, що то він — то дух його б'ється в полум'ї отих язиків, але мови у нього немає так само, як немає тіла.

І все ж воно — оте бездомне «я» — відчувало себе тією особою, якій колись належало. Особа жила в промені, що був її тілом…

Можливо, кожен промінь комусь належить? Бо що ж відчуває, що мислить, коли ие проміння? Адже ж у світі нічого більше немає, окрім нього. А раз нічого більше немає, то й мислити більше нічому. Кожен предмет — це тільки законсервоване проміння. Для Субстанції він прозорий, бо для неї немає поверхні предметів — існує тільки вона сама у власній самоглибині. І коли зникає предмет — скажімо, наше тіло, — то хіба гине проміння, з якого витканий був предмет? Як можна уявити смерть променя? Зате легко уявити його вивільнення із нашого тіла, його повернення в лоно Субстанції…

І ось питання: чи гине та інформація, яку надбав промінь тоді, коли він був атомною піною нашого організму? А чому, власне, вона має гинути? Навіщо ж той промінь приходив у наш організм? Хіба не заради збагачення самої Субстанції? Хіба гине інформація, згущена в променевій пам'яті електронного мозку? Хіба Всесвіт — сам Всесвіт у своїй безмежності! — мусить бути організований гірше, ніж отой ящик, де ми зіштовхуємо зустрічні променеві потоки? Чи не виявляємо ми нескромність, коли творіння власних рук вважаємо досконалішими за Всесвіт? І якщо ми навчилися зберігати ідеї у променевій оболонці, то з якої причини цього не вміє робити Всесвіт? Хіба вік його коротший, ніж вік смертної людини? Хіба йому не вистачило часу на оцю мудру науку? Хіба Субстанція не пізнає саму себе в нашій діяльності? Але як вона може себе пізнавати, коли гинуть ідеї, що живуть променевим життям у глибинах нашого мозку?..

48
{"b":"102166","o":1}