Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Темрява — це поняття умовне. Це тільки інший вид світла. Антисвітло…

Несподівана думка струснула Миколин мозок: а що, як Єдиний бачить світ саме так, як його можна побачити лише в радіо-окулярах? Тоді Світло мусить йому здаватись Темрявою, а Темрява — Світлом. І тоді цілком природно, що Єдиний служить не тим силам, які діють на творення, а саме тим, що руйнують зусилля фотосинтезу. Але як це визначити? Мабуть, за тисячі обертів свідомість Єдиного призвичаїлась до цього бачення такою мірою, що вже нездатна уявити світ інакше. Ніхто не знає, що вогонь несе для його очей пітьму, а сутінки дарують світло. Люди здатні вкладати у свої слова цілком протилежні значення, називаючи біле — чорним, а чорне — білим. Як видобути з мозку оцю таємницю: що саме має на увазі людина, коли говорить про Світло й Темряву, про Біле й Чорне?..

Зрештою, Темрява здатна впливати не лише на око, а безпосередньо на мозок. Тоді світ буде вивернутий не в баченні кольорів, а в баченні явищ. Тоді заклик до Свободи означатиме шлях у рабство. Хіба план перебудови Сонячної системи Єдиний виголосить отак відверто, як зараз? О ні! Рабів, які тягатимуть уламки планет, він називатиме героями, а мету перебудови пояснить як боротьбу за створення Великого Суспільства. І лише тоді, коли кожен фаетонець йому повірить, Єдиний знов назове себе Богом, а всіх інших — рабами божими.

Саме так діяв колись інженер Ташука в епоху повалення династії Бігоші. Він закликав до створення Великого Суспільства. Йому повірили…

І все ж дивно було вислуховувати отакі прожекти від білкового автомата — найменш досконалої істоти серед усіх живих істот Всесвіту. Навіть променеві діти Ша-Гоші, кометні організми, мають значно доцільнішу структуру. Вони легко витримують і холоднечу космічного вакууму, і жахливу спеку поблизу Сонця, куди змушені наближатися, щоб передати галактичну інформацію, одержану від зорі, біля якої живе Дема.

Це було б смішно, якби Микола не бачив у планах Єдиного великої небезпеки не лише для Фаетона, а й для всієї Сонячної системи. Добро живе широко, могутньо. Зло живе дрібно. І все ж воно, Зло, здатне встромити свого отруйного ножа в широкі груди Добра…

Хто ж він був — Єдиний Безсмертний?.. Звичайнісінький технократ. Але його технократизм злився із самообожненням. Отже, «техно» злилося з «тео»… Мабуть, Безсмертний мав неабияку насолоду від картин майбутнього, породжених буйством його руйнівної уяви. Захопившись, він почав розповідати, що буде потім, коли Сонце опиниться у полоні Сфери Єдиного. За допомогою гамма-генераторів він почне різати його на шматки, ніби торт, випечений із білковини. Він сам стане Сонцем!..

Це неможливо було слухати. Та ось холодні очі Єдиного скупо усміхнулися.

— Я дарую безсмертя твоїй доньці. Нас буде троє. Я закличу її на трон божий.

Ні, це не було для радника новиною. Шако знав, що маленька Лоча запала в око Єдиному. Нещодавно Безсмертний запросив дружину Шако з Лочею до свого палацу. Він пестив дівчинку, дозволив їй торкати його за бороду.

Можна було б не хвилюватися за Лочину долю, коли б не зусилля вчених, які вміли ліпити із білкових клітин живі організми. Їхнє чаклунство було ще більшою таємницею, ніж логотека Безсмертного, бо вони обслуговували життєві функції Бога-Отця.

Потім Шако здалося, що то було справді якесь людське почуття — стримане, навіть ніжне. Невже в штучне серце Єдиного міг пробитися промінчик живого світла?..

О ні! Лоча росте не для того, щоб стати іграшкою Єдиного. Таке безсмертя — це рабство, із якого ніколи не можна визволитися…

Червоний Острів, над яким кружляв їхній уявний корабель, трохи подаленів. Тепер погляд охоплював його загальні обриси. Острів нагадував розпечену лаву, що вихлюпнулась із глибоких надр Юпітера. І якби вони не знали, що Острів плаває в найвищих шарах атмосфери, — він би й справді міг здатися морем із розпеченої магми, яка поволі почала холонути.

Шако-Микола напружено думав. Якщо він помиляється, експеримент коштуватиме життя.

Але ж ні! Він вірив, що тут не було помилки…

Майже всі планети мають власні світлові явища, пов'язані з особливостями їхніх гравітаційних полів. Люди, які звикли бачити прояви життя лише в речовинних формах, ставляться до цих явищ як до фотоефектів. Зрозуміти ж те, що людина — це також породження фотоефекту в одній із променевих сфер планети, надзвичайно важко. Звичка до наочності вбиває точне думання, відчуття засліплюють нашу уяву, і тоді уява служить не власному розумові людини, а зовнішнім силам, які програмують відчуття. Коли люди самі навчаться створювати стереозображення, які нічим не відрізнятимуться від того, що вони звикли називати реальністю, вони поволі почнуть догадуватися, що тут природа виставила для їхнього розуму бар'єр, котрий належить подолати не так зором фізичним, як духовним.

Так досвідчений екзаменатор розставляє пастки для тих, хто хоче вийти на вищий щабель розуму. Він ставить перед нами предмет і питає:

— Що це є?..

І коли ми про дерев'яний стіл скажемо, що то є стіл, — екзаменатор грюкне дверима, залишивши нас по той бік справжніх знань. Ми мусимо побачити у дерев'яному столі його променеву сутність, тобто образ стола. Ідею. Цей образ спершу з'явився у нашій голові. Потім його виготовили наші руки. Та хіба це наші руки виготовили образ живого дерева?..

Таких поглядів дотримувався Шако-Микола.

Безсмертний знав те ж саме, що знав і його радник. Вони однаково розуміли, що Червоний Острів насправді був титанічною особою, яка жила променевим життям. Око бачить лише вогонь, а розум їхній знає, що то є найпоширеніша форма життя у Всесвіті.

Все, що мислить, якось себе мислить. Там, у глибинах полум'яного моря, згущення силових ліній неоднорідне. Щось там здається твердішим, густішим, а щось мусить здаватися м'якшим. Там є тіні й відтінки. Там є барви. Бо звідки ж виникають барви, коли не із нашої здатності відчувати гру світла? І якщо існує ота неоднорідність, значить, може існувати ілюзія поверхні предметів. Ця ілюзія створюється внаслідок різниці в ущільненнях силових ліній. Отже, Субстанція у глибинах Червоного Острова творить власні образи, власні ідеї. Їх бачить лише сам Червоний Острів, а для стороннього ока все це лишається суцільною масою вогню. Червоний Острів живе так само, як живе Сонце, як живе Галактика…

Раптом Шако-Микола відчув глибокий внутрішній поштовх. Поштовх був такий сильний, що його особиста воля була відразу ж паралізована. Микола ще бачив білобороде обличчя Єдиного, але весь його організм опинився у владі якоїсь нелюдської сили.

Мабуть, у мозку Єдиного діяли захисні обмежники, бо він, відчувши той самий поштовх, поставився до нього значно спокійніше.

Єдиний посміхнувся. Ніхто із фаетонців не бачив його посмішки. Не часто бачив її також Шако-Микола. То була посмішка, в якій ховалося велике Зло.

— Ша-Гоша мене шукає. Він шукає мене протягом сотень обертів. Та я вже ного наслухався. Годі!..

Наказавши радникові рушати додому, Безсмертний пішов до кімнати, що була обладнана для його тривалого сну. Хвилі Ша-Гоші відступали перед шаром захисної речовини, якою обкладені стіни і стеля розкішної спальні Єдиного.

47
{"b":"102166","o":1}