— Нечипорук — ідеаліст. Тепер я в цьому переконався остаточно. Те, що він проповідує…
— Що ж саме?
— Ви цитували Енгельса. Там ідеться про органічну матерію. Тобто про матерію живу. А Нечипорук стверджує, що існує якесь променеве життя, що найпоширеніша форма життя у Всесвіті — променеві організми. Навіть зорі й галактики він бачить як живу матерію. Хіба ж це не містика? До чого ж це веде? Він так і каже: білковий організм — дуже недосконала форма життя. Потім… — Віктор завагався, ніби те, про що він хотів сказати, було чимось страхітливим. — Мироне Яковичу! Я дуже вас прошу звернути увагу на оце: Нечипорук визнає ідею. Тобто дух. Він стверджує, що оті променеві організми задають нам програму відчуттів. Ми нібито створені фотоспособом. Ось що виходить, коли відкидається вчення Енгельса про поділ матерії на живу і мертву!..
Мирон Якович мовчав. Він задумливо перегортав сторінки Енгельса. Потім сказав тихо, сердечно:
— Я вас розумію, Вікторе. Те, про що ви кажете, — це, по суті, головне питання філософії. Співвідношення матерії і мислення, матерії і відчуттів. Але справа ось у чому… — Мирон Якович зробив тривалу паузу. — Справа в тім, Вікторе, що ніякого «вчення» Енгельса про поділ матерії на «живу» і «мертву» ніколи не було. І не могло бути…
— Мироне Яковичу! — вигукнув ошелешений Віктор. — Ви ж самі щойно прочитали…
— Ні, Вікторе! Енгельс не ділить матерію на «живу» і «мертву». Не слід йому приписувати того, чого він ніколи не говорив. Енгельс каже про органічні істоти, а не про органічну матерію! Органічної матерії немає — є тільки органічні речовини. До речі, це питання добре висвітлює академік Колмогоров. Він гаряче протестує проти поділу матерії на «живу» і «мертву». І правильно протестує! Бо люди, які вигадали цей поділ, зовсім не зрозуміли Енгельса. Матерія — це субстанція. Обов'язкова тільки вона, а не її зовнішні прояви. Вдумайтесь у цю фразу Енгельса: «Матерія у всіх своїх перетвореннях залишається вічно однією й тією самою». Ви це розумієте, Вікторе?.. Тією самою, а не якісно відмінною! Дехто почав ототожнювати такі поняття, як матерія і маса, матерія і речовина. І навіть з'явилося щось уже зовсім абсурдне: «антиматерія». Ясно, коли матерію бачити як речовину — тоді антиматерія можлива. Але тоді неможливий світ. Насправді ж — це тільки об'єктивна реальність. Субстанція. А що ж таке антиматерія? Виходить, це антиреальність.
— Енгельс визначає життя як існування білкових тіл, — не здавався Віктор.
— З дуже великим застереженням. Він так і пише, що наша дефініція життя вельми недостатня, оскільки вона далека від того, щоб охопити всі явища життя. В ті роки, коли з'явилося це визначення, ще не була відома формула білка. І Енгельс не раз скаржився на цю прикру обставину. Але ж, за Енгельсом, у білкових тілах діє матерія, що «залишається вічно однією й тією самою». Саме вона визначає єдність органічного й неорганічного. І саме вона несе в собі Життя. І Дух, і Розум. Отже, академік Колмогоров розвиває матеріалізм, а не спростовує його. Цих поглядів дотримується Нечипорук. Чому ж ви його звинувачуєте в ідеалізмі?..
— У «Філософському словнику» сказано, що матерія якісно безконечна. Отже…
— Отже, у Всесвіті немає однорідних законів руху, — продовжив Мирон Якович, розкривши «Філософський словник» на слові «Всесвіт». — Я це читав, Вікторе. Це знов-таки рудимент вульгарного матеріалізму. Безконечні можливості у створенні якісно відмінних речовин тут приймаються за якісну безконечність матерії. Та навіть у речовинних проявах матерії всюди діє спільний для Всесвіту закон — періодичний закон Менделєєва. Сім періодів. Бо жоден із атомів не може мати більше ніж сім електронних орбіт. Де ж ви тут бачите якісну безконечність?.. І якщо Нечипорук пояснює оцю Сідмицю динамічним подвоєнням трьох вимірів простору, — прямим і зворотним зв'язком, — то я, скажімо, не знаю, що йому протиставити…
— Але ж ідея… Він визнає ідею…
— За межами матерії? — перепитав Мирон Якович. — Їого ідея підпорядкована матерії чи навпаки?..
— Яка різниця? Якщо над нами висить ідея, то…
— Така сама різниця, як між ідеалізмом і матеріалізмом.
— Тоді виходить, що Всесвіт у цілому розумний. І тоді це вже не Всесвіт, а бог.
— Мій молодий друже! Послухайте, Енгельс каже, що загальні закони руху зовнішнього світу і людського думання по суті справи тотожні. Отже, Всесвіт живе за тими самими законами, за якими живе наш мозок. Звісно, тут ідеться про закони тріади. Оскільки не ми створили Всесвіт, а Всесвіт створив нас, то, мабуть, перевагу треба віддати йому. Всесвіт володіє логікою, Вікторе! А логіка і розум — хіба це не те ж саме? Те, що не керується логікою, не може бути розумним…
Я потім перевірила ці надзвичайно важливі для нас положення. Правду кажучи, я не повірила, щоб десь у наших виданнях стверджувалась думка, що в природі немає однорідних законів руху. Це ж те, проти чого завжди боровся марксизм! Звичайнісіньке кантіанство. Мовляв, у природі однорідних законів немає — їх нав'язує зовнішньому світові сама людина. Виявляється, у «Філософському словнику» (Москва, Госполитиздат, 1963, стр. 81) так і сказано: «Матерія безконечна в якісному відношенні, і її закони неоднорідні в різних просторово-часових масштабах».
Оце так матеріалізм!..
Виходить, світ складається із хаосу, де замість діалектичних законів діє метафізична примха. І ота всесвітня примха творить і руйнує життя в такий спосіб, як п'яний купчисько розкидає червінці або трощить посуд у ресторації…
А ще кажуть: бога нікуди поселити. Смішний спосіб заперечувати бога! Хіба ота всесвітня примха не нагадує тупого середньовічного бога? Чи, може, самого пана Сатану?..
Яка я щаслива, що Мирон Якович думає так само, як і мій Микола!..
От бач: з'явилося слово «мій». І все одно він лишиться моїм. Якщо навіть покохає іншу. Бути моїм чи не бути — це залежить не від нього, а тільки від мене! Він мій у мені — у моєму «я». І цього ніхто не може змінити, навіть він сам. І навіть сама я…
— То що ж виходить? — наполягав Віктор. — Невже ми справді лише фотоявища? Якщо ми створені фотоспособом… Якщо ми — діти фотоефектів…
— Вікторе! — спокійно звернувся до нього Мирон Якович. — Ви ж таки, мабуть, щось їсте. А все, що ви їсте, — це тільки згущене світло. Невже ви нічого не знаєте про фотосинтез? Ви коли-небудь читали Тімірязєва?.. Ага, читали! І вивчали фізику… Чи не так? Сучасна фізика була б неможлива, якби Столєтов не дослідив законів фотоефекту. Треба вчитися, Вікторе!..
— Тоді ми — тільки ідеї. Насправді нас немає…
— Поза матерією взагалі нічого немає, окрім ідей. Але ж справа в тім, що матерія створює власні ідеї із самої себе. Отже, там, де є ідеї, обов'язково є матерія.
— Нечипорук каже, що на Юпітері існує життя.
— Гадаю, що він не помиляється. Це випливає із переконань Енгельса. Білок для Юпітера — не вигадка. Сьогодні відома навіть його формула. І якщо можливий білок на аміачно-метановій основі, то «хоч би скільки незліченних органічних істот повинно було раніше виникнути і загинути» — розумні організми мусять сформуватися. Це — неминучість природи.
— Це жахливо! — вигукнув Віктор. — Тоді Тунгуський вибух — таки справді космічний корабель. До речі, тепер уже так думають не лише фантасти, а навіть фізики із Дубни. Дослідження фізиків показують, що це диво не могло бути ні кометою, ні метеоритом. Це був ядерний вибух!.. Розумієте? Фізики дослідили. Об'єктивно!..
— Знаю. Читав, — промовив Мирон Якович. — Та якщо припускати, що то діяльність розумних істот… Або катастрофа зорельота…
— Бог! — очі Віктора спалахнули неприродно, майже божевільне. — Розумна істота з Юпітера — для нас бог! Подумайте тільки: Юпітер за обсягом у тисячу триста разів більший від Землі! Ми проти нього — карлики…
Гарячковими рухами Віктор видобув із портфеля якусь книгу в чорній обкладинці. Що я бачу? В це важко було повірити! Але ж правда: Віктор розгорнув новеньку біблію. Американське видання російською мовою.
