Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Гострий біль пронизав їй горло, позбавляючи здатності говорити. Очі Лунетти метали блискавки. Але Келен вже сказала все, що хотіла. Якщо Броган вб'є її, Річарду не знадобиться приходити їй на допомогу, і він не потрапить в пастку.

Лице Брогана стало одного кольору з плащем. Він заскреготав зубами і потягнувся до Келен, але Лунетта вхопила його за руку, прикинувшись, ніби подумала, що він хоче допомогти їй вилізти.

— Дякую, пане генерал. У мене спина болить від постійної тряски. Творець був добрий, даруючи тобі таку силу, брате мій. Він піклується про своїх чад.

Келен хотіла заговорити, щоб розлютити його ще більше, але голос пропав. Лунетта не дала їй вимовити більше ані слова.

Броган, бурмочучи, допоміг Лунетті вибратися з карети і вже зібрався було знову повернутися до Келен, але тут побачив, що хтось наближається. Красива жінка зарозуміло махнула рукою, звелівши генералу відійти. Келен не чула, що вона сказала, але Броган відразу послухався і жестом наказав своїм людям слідувати за ним.

Аерн, якому теж було наказано злізти з козел і йти з Захисниками пастви, через плече кинув на Келен швидкий співчутливий погляд. Келен піднесла молитву добрим духам, щоб візника не вбили.

Коли Захисники пастви від'їхали, Келен відчула, що тиск нашийника послабшав. Вона знову з соромом згадала, що змусила Річарда надіти такий же нашийник. Дяка духам, він все-таки зрозумів, що вона вчинила так, щоб чарівний дар не вбив його. Але нашийники, надіті зараз на неї і на Еді, аж ніяк не покликані їм допомогти. Це звичайні кайдани.

Жінка підійшла до карети і заглянула всередину. На ній було облягаюче червоне плаття, не приховуюче жодного вигину її чудової фігури. Довге густе темне волосся обрамляло обличчя, на якому сяяли чорні очі. Поруч з цією красунею Келен відчула себе грудкою бруду.

Жінка подивилася на Еді:

— Чаклунка? Що ж, можливо, ми знайдемо застосування і тобі. — Вона повернулася до Келен. — Виходь.

Не кажучи більше ні слова, вона розвернулася і пішла геть. Пронизлива біль у спині викинула Келен з карети. Вона насилу зберегла рівновагу, опинившись на землі, і ледве встигла повернутися, щоб підхопити вилетілу слідом за нею Еді. Вони поспішили за жінкою, не чекаючи, поки та ще раз підстьобне їх болем.

Келен бачила навколо інших жінок і чоловіків в балахонах, які снували кудись у своїх справах. Їх охайний вигляд нагадав Келен, що на ній багатотижневий дорожній пил. Втім, вона сильно сподівалася, що їй не дадуть помитися — може, тоді Річард не впізнає її під таким шаром бруду і не приїде за нею.

Будь ласка, Річард! Спаси Серединні Землі!

Залишайся в Ейдіндрілі!

Підстьобуючи Келен магією, жінка провела її і Еді по вимощеній плитами доріжці серед посипаних білими квітами дерев до воріт у високій стіні.

Стражники не зробили спроби зупинити жінку в червоному. Минувши тінисту галявину під розлогими деревами, вони увійшли в велику будівлю, не маючу нічого спільного з похмурими, повними щурів казематами, які очікувала побачити Келен. Будинок скоріше був схожий на гостьове крило для високопоставлених візитерів.

Жінка в червоній сукні зупинилася перед різьбленими дверима. Піднявши засув, вона увійшла всередину. Кімната виявилася непогано обставленою: стільці, оббиті розшитою золотом тканиною, стіл з червоного дерева і дуже зручне на вигляд ліжко.

Жінка повернулась до Келен і Еді:

— Це ваша кімната. — Вона коротко посміхнулася. — Ми хочемо, щоб вам було зручно. Ви будете нашими гостями, поки ми не вирішимо, що з вами робити. Якщо спробуєте пройти через щит, що я встановила на дверях і вікнах, вам здасться, що у вас тріщать всі кістки. І це тільки на перший раз. Втім, вам навряд чи захочеться з'ясовувати, що з вами стане після другої спроби. — Не зводячи очей з Келен, вона тицьнула пальцем в Еді. — При найменшій непокорі я буду карати твою подругу. Навіть якщо ти думаєш, що в тебе достатньо витримки, то швидко переконаєшся в зворотному. Ясно? — Келен кивнула, не знаючи, чи можна їй говорити.

— Я задала питання, — тихим, сповненим злоби голосом промовила жінка.

Еді з криком впала на підлогу. — І ти мені відповіси.

— Так! Так, я зрозуміла! Не роби їй боляче, будь ласка!

Келен кинулася до Еді, що задихалася на підлозі, але жінка заборонила їй допомагати «старій»: нехай сама піднімається.

Келен зупинилася. Жінка зміряла її критичним поглядом, і від її самовдоволеної усмішки у Келен скипіла кров.

— Ти знаєш, хто я? — запитала жінка.

— Ні.

— Ах, який поганий хлопчик! — Вигнула вона брову. — Хоча, напевно, не слід дивуватися, що Річард не розповів про мене своїй майбутній дружині.

— Не розповів — що?

— Я — Мерісса. Тепер тобі ясно?

— Ні.

Жінка розсміялася тихим сміхом, таким же гнітюче чарівним, як і вона сама.

— Ох, який же він все-таки нехороший, якщо приховав такі подробиці від своєї майбутньої дружини!

— Які подробиці? — Келен готова була язика собі відкусити, але не змогла втриматися від запитання.

Мерісса байдуже знизала плечима. — Коли Річард жив тут, я була однією з його учительок. І проводила з ним чимало часу. — Вона знову посміхнулася. Як багато ночей ми провели в обіймах один одного. Я багато чому йому навчила, Такий сильний і ніжний коханець! Якщо ти з ним коли-небудь ляжеш, то насолодишся плодами моїх… уроків.

Обдарувавши Келен на прощання ще однією посмішкою, Мерісса з тихим дзвінким сміхом пішла з кімнати.

Келен стиснула кулаки з такою силою, що нігті вп'ялися в долоні. Їй хотілося кричати, або вити на повний голос. Коли Річарда забирали в Палац пророків, він був упевнений, що вона змусила його надіти нашийник, бо не любить його. Чи міг він встояти перед такою красунею, як Мерісса? Та в нього і не було підстав чинити опір.

Еді, схопивши Келен за плече, різко розверрнула її обличчям до себе:

— Не слухай її!

Келен підняла на неї повні сліз очі.

— Але…

— Річард любить тебе! Вона просто хоче тебе зламати! Вона жорстока жінка і радіє, що змушує тебе страждати. — Піднявши палець, Еді процитувала давню приказку:

— «Ніколи не дозволяй красивій жінці переходити тобі дорогу, якщо в її поле зору може потрапити чоловік». Річард потрапив в її поле зору. Але мені вже доводилося бачити такий вираз очей, як у Мерісси. Це не спрага відбити в тебе чоловіка. Це спрага його крові.

— Але…

— Не втрачай віри в Річарда, — погрозила пальцем Еді. — Саме цього вона і домагається. Річард любить тебе.

— І я не можу допустити, щоб він загинув через мене! — Схлипнувши, Келен впала в обійми Еді.

46

Річард потер очі. Щоденник ставав все більш захоплюючий, але читання, як і раніше забирало багато часу. Йому доводилося довго роздумувати над багатьма словами, намагаючись осягнути їх приховані значення. В останні дні, правда, Річард все частіше ловив себе на тому, що вже не перекладає, а просто читає, але, варто було йому зрозуміти це, як він відразу починав знову спотикатися.

Річарда особливо заінтригували часті згадки про Альріка Рала. Судячи з усього, цей його далекий предок знайшов спосіб протистояти Соноходцям. Багато чаклунів билися над тим, як завадити Соноходцям проникати в сни і розум людей, але тільки Альрік вперто твердив, що знайшов рішення.

Річард з інтересом читав, що Альрік Рал прислав з Д'Хари повідомлення, що вже закрив захисним коконом свій народ, і якщо інші теж хочуть отримати цей захист, то повинні заприсягтися йому у вічній вірності. Тоді ці узи врятують і їх.

Річард зрозумів, що саме з тих пір і передаються у спадок Ралам ці чарівні узи, що зв'язують д'харіанців зі своїм Магістром. Альрік Рал створив їх не для того, щоб поневолити свій народ, а щоб захистити його від Соноходців.

Річард відчув гордість за свого предка.

Затамувавши подих, він читав далі, сподіваючись всупереч очевидності, що Альріку Ралу повірять, хоча і знав, що цього не сталося. Коло цікавився доказами, але все-таки сумнівався. Він писав, що чарівники в більшості своїй вважають, що це якась хитрість, і стверджують, ніби єдине, що цікавить Альріка Рала, — це можливість самому правити світом. Річард застогнав від досади, прочитавши, що вони відправили у відповідь послання, в якому відмовлялися присягнути Альріку і зв'язати себе з ним узами.

121
{"b":"234821","o":1}