Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— Я б сказала, перезріли, — фиркнула Дульче. Рішуче підійшовши до столу, вона згребла значний стос. — Ми цим займемося. Приходьте перевіряйте будь-яку на вибір, і ви переконаєтеся, що самі б прийняли таке ж рішення, що і ми. Погляд її став лютим. — І ті дві теж можуть прийти і переконатися.

— Ну що ж, якщо ви впевнені, що впораєтеся, я, мабуть, готова ризикнути.

Зрештою, ви ж мої помічниці.

— Саме так. — Дульче кивком вказала на стіл. — Феба, бери папери.

Феба згребла височенний стос і, злегка похитнувшись під його вагою, пробурмотіла:

— Я впевнена, що у ігумені є справи важливіші, ніж займатися тим, з чим можуть легко впоратися її помічниці.

Верна сунула пальці за пояс.

— Що ж, я призначила вас на ці посади, тому що вірю у ваші здібності. Думаю, буде справедливо дати вам можливість їх проявити. Зрештою, помічники аббатиси важливі особи.

На обличчі Дульче з'явилася лукава посмішка.

— Ви будете вражені, побачивши, наскільки ми важливі для вас, аббатиса. І ваші радники теж будуть вражені.

— Я вже вражена, сестри. Однак мене чекають справи. Займаючись звітами, я ніяк не могла вибрати час, щоб перевірити, наскільки добре справляються зі своїми обов'язками мої радники. Думаю, пора цим зайнятися.

— Так, — кивнула Дульче, прямуючи за Фебою до дверей. — Гадаю, з вашого боку це буде розумно.

Коли двері за ними зачинилися, Верна важко зітхнула. А вона вже було почала боятися, що цим доповідним кінця-краю не буде! Подумки подякувавши Аннеліні, Верна зловила себе на тому, що посміхається на всі зуби, і зробила суворе обличчя.

Уоррен не відгукнувся, коли вона постукала до нього в кімнату. Відкривши двері, Верна побачила, що він у себе не ночував. Вона скривилася, пригадавши, що наказала йому вирушати в сховище і зайнятися пророцтвом. Бідний Уоррен, напевно, так і заснув серед книг, виконуючи її наказ. Верна з соромом згадала, як накричала на нього після розмови з могильником.

Верна спустилася в сховище, цього разу не ставши посилати нікого, щоб очистити приміщення. Вона вирішила, що набагато безпечніше просто відвідати сховище з невеликою інспекцією, а заодно шепнути Уоррену, щоб він прийшов на їх звичайне місце зустрічі біля річки. Те, що вона збиралася йому сказати, було надто небезпечно обговорювати навіть у порожньому сховищі.

Може, у Уоррена з'явиться думка, як вичислити сестер Тьми? Іноді він буває разюче мудрий. З сумною усмішкою Верна подумала, що, можливо, за час відсутності він заробить пару зморшок на своєму гнітюче молодому обличчі і наздожене її, тому що вона залишиться під захистом чар Палацу.

Сестра Беккі, чия вагітність вже кидалася в очі, читала групі послушниць лекцію про складність пророкування, підкреслюючи, як небезпечні бувають помилкові пророцтва через розвилки, що мали місце в минулому.

Коли в пророцтві згадуються два можливі варіанти розвитку подій, то, коли воно реалізується, одне розгалуження стає істинним, друге хибним.

Складність в тому, що з кожним відгалуженням пов'язані інші пророцтва, а коли їх робили, ще не було визначено, яким шляхом буде розвиватися вихідне. Коли пророцтво починає реалізовуватися, всі пророцтва, пов'язані з помилковим відгалуженням, теж стають помилковими. Але оскільки часто важко визначити, з яким із відгалужень пов'язано безліч пророцтв, то сховище забито Такого роду спірними припущеннями.

Відійшовши до дальньої стіни, Верна деякий час дослухала, які питання задають послушниці. В основному їх пригнічувала величезна кількість ускладнень, І на кілька запитань вони так і не отримали відповіді. Від Уоррена Верна знала, що сестри розбираються в пророцтвах набагато менше, ніж вважають.

Пророцтва насправді призначені для чарівників, що володіють відповідним даром. За останню тисячу років Натан був єдиним віщуном, якого сестрам вдалося замкнути у себе в Палаці. Тепер Верна знала, що Натан бачив пророцтва так, як не могла їх побачити жодна сестра, за винятком, можливо, аббатиси Аннеліни, і їй було відомо, що Уоррен теж володів цим рідкісним даром.

Сестра Беккі продовжила пояснення про зв'язки через ключові події, а Верна тихенько попрямувала до дальніх кімнатах, де зазвичай працював Уоррен, але нікого там не знайшла. Навіть книги були всі розставлені по місцях. Верна задумалась. Зазвичай Уоррена знайти було легко — але лише тому, що він постійно стирчав у сховищі.

Коли Верна йшла уздовж двох довгих стелажів, назустріч їй попалася сестра Леома. Вона привітно усміхнулася, але на її зморшкуватому особі Верна помітила тривогу.

— Доброго ранку, аббатиса. Хай благословить Творець новий день.

Верна посміхнулася у відповідь:

— Спасибі, сестро. Хороший сьогодні день. Як йдуть справи у послушниць?

Леома глянула на столи, де сиділи зосереджені дівчини.

— З них вийдуть хороші сестри. Я стежила, як вони слухають, і всі були надзвичайно уважні. — Не дивлячись на Верну, вона запитала. — Ви шукаєте Уоррена?

Верна покрутила перстень на пальці.

— Так. Я хотіла попросити його перевірити для мене дещо. Ти його не бачила?

Лаома повернулася до Верне. Тепер у неї був явно стривожений вигляд.

— Боюся, Верна, що Уоррена тут немає.

— Бачу. А ти не знаєш, де його знайти? Леома глибоко зітхнула — Я хочу сказати, що Уоррен пішов. Верна.

— Пішов? Що значить пішов?

Погляд сестри Леоми кинувся кудись удалину.

— Я хочу сказати, що він покинув Палац. Зовсім. На мить Верні здалося, що вона недочула.

— Ти впевнена? Мабуть, ти помиляєшся. Можливо, ти…

Леома пригладила волосся.

— Верна, він прийшов до мене позаминулої ночі і сказав, що йде геть.

Верна провела язиком по губах.

— Але чому він не прийшов до мене? Чому не поставив аббатису до відома? Леома щільніше загорнулась у шаль. — Верна, мені боляче тобі це казати, але він сказав, що ви посварилися і він вважає, що йому краще піти. На деякий час, у всякому разі, так він сказав. Він взяв з мене обіцянку не говорити тобі нічого хоча б два дні, щоб він встиг відїхати подалі. Він не хотів, щоб ти кинулась за ним навздогін.

— Кинулася за ним! — Верна стиснула кулаки. — Та з чого він взяв…

Верна постаралася точніше пригадати, що ж наговорила йому два дні тому.

— Але… Він не сказав, коли повернеться? Палац потребує його дару. Він знає все про всі книги в сховищі. Він не мав права просто так взяти і поїхати!

Леома знову відвела погляд.

— Мені дуже шкода, Верна, але він поїхав. І сказав, що не знає, коли повернеться і чи повернеться взагалі. Так буде краще, сказав він, і висловив упевненість, що і ти з часом прийдеш до цього висновку.

— Він не сказав ще що-небудь? — З надією прошепотіла Верна.

Леома похитала головою.

— І ти ось так просто його відпустила? Навіть не спробувала зупинити?

— Верна, — ласкаво промовила Леома, — на Уоррені більше немає нашийника. Ти сама зняла з нього Рада-Хань. Ми не можемо змусити чарівника залишатися в Палаці проти його волі. Він — вільна людина. Це його вибір, не наш.

Слова Леоми обрушилися на Верну як відро холодної води. Вона сама звільнила Уоррена — то чому вона розраховувала, що він залишиться їй допомагати після того, як вона так його принизила? Уоррен — її друг, а вона обійшлася з ним, як з хлопчиськом на першому році навчання. А він не хлопчик. Він чоловік. Дорослий чоловік.

І ось тепер він пішов.

Верна насилу примусила себе виговорити:

— Спасибі, Леома.

Леома кивнула і, підбадьорливо потиснувши їй руку, пішла в сторону навчальних залів.

Уоррен пішов.

Розум твердив Верні, що його цілком могли захопити сестри Тьми, але в душі вона розуміла, що винна тільки сама.

Ледве пересуваючи ноги, вона доплентався до однієї з маленьких кімнат і, коли кам'яні двері за нею зачинилися, звалилася на стілець. Опустивши голову на руки, вона розридалася, тільки зараз усвідомивши, як багато значив для неї Уоррен.

32

89
{"b":"234821","o":1}