— Як вам буде завгодно, Магістр Рал. Він потягнувся до кинджала. В ту ж мить червоний стержень однієї з Морд-Сіт виявився у нього перед носом. Броган завмер, боячись поворухнути навіть пальцем.

— Це звичай моєї країни, Магістр Рал. Я не думав вам погрожувати. Я хотів вручити вам свій кинджал в знак того, що маю намір виконати ваші вимоги і залишитися в палаці. Це спосіб дати слово, символ моєї щирості. Ви дозволите?

Жінка не зводила з нього очей.

— Все в порядку, Берліна, — сказав Магістр Рал. Вона неохоче прибрала ейдж, обдарувавши Брогана злобним поглядом. Тобіас повільно дістав кинджал і акуратно поклав на край столу руків'ям вперед. Магістр Рал взяв його і відклав убік.

— Дякую, генерал. — Броган простягнув руку долонею вгору. — В чому справа?

— Традиція, Магістр Рал. У моїй країні, за звичаєм, тому, хто вручає вам свій кинджал, у відповідь дають монетку, срібло за срібло, і цей обмін стає символом мирних намірів.

Магістр Рал пильно подивився на Брогана, потім відкинувся на спинку крісла, дістав з кишені срібну монетку і кинув на стіл. Броган взяв монету і сунув до кишені камзола. Але карбування встиг розгледіти: Палац пророків.

Тобіас вклонився:

— Дякую, що вшанували наші звичаї, Магістр Рал. Якщо ви більше ні про що не хочете мене запитати, то дозвольте мені вийти, щоб поміркувати над вашою сьогоднішньою заявою.

— Тільки одне питання. Я чув, що Захисники пастви не прихильні до магії. — Магістр Рал нахилився трохи ближче. — Чому ж з вами чаклунка?

Броган кинув погляд на сестру.

— Лунетта? Але вона моя сестра, Магістр Рал. Вона всюди зі мною подорожує. Я її ніжно люблю, незважаючи на те що у неї дар і вона така товстуха. На вашому місці я б не дуже довіряв словами герцогині Лумхольц. Вона кельтонка, а я чув, що кельтонці тісно пов'язані з Орденом.

— Я чув це і про інших, не тільки про кельтонців.

Броган знизав плечима. Цій куховарці треба було відрізати її довгий язик.

— Ви просили, щоб про вас судили за ваших справах, а не по тому, що про вас говорять інші. Чому ж ви відмовляєте мені в цьому праві? Я не в змозі припинити чутки, але в моєї сестри є дар, і я люблю її такою, яка вона є.

Магістр Рал знову відкинувся на кріслі. Погляд його залишався холодним.

— Серед тих, хто влаштував різанину в Ебінісі, були Захисники пастви.

— Так само, як і д'харіанці, — підняв брову Броган. — Втім, усі, хто напав на Ебініс, вже мертві. Ваші сьогоднішні слова означають пропозицію почати все заново? Кожен отримує можливість жити в світі, погодившись на ваші умови?

Магістр Рал повільно кивнув:

— Вірно. І останнє, генерал. Я не раз бився з поплічниками Володаря і буду битися з ними і надалі. Але ці битви навчили мене одного: вони не потребують тіні, щоб сховатися в ній. Поплічником Володаря може виявитися навіть той, кого ви запідозрили б в останню чергу, і гірше того — вони можуть виконувати волю Володаря, самі того не підозрюючи.

— Мені теж доводилося про це чути, — схилив голову Броган.

— Так гарненько переконаєтеся в тому, що тінь, яку ви переслідуєте, — не та, яку відкидаєте ви самі.

Броган нахмурився. Багато чого з того, що йому довелося почути з уст Магістра Рала, йому не подобалося, але це було перше висловлювання, якого він просто не зрозумів.

— Я абсолютно впевнений, що переслідую саме зло, Магістр Рал. Не переймайтеся за мене.

Броган повернувся, щоб піти, але зупинився і подивився через плече.

— І дозвольте привітати вас з заручинами з королевою Галею… Ні, я, схоже, дійсно починаю старіти. Ніяк не можу втримати в голові імена. Пробачте мене. Як її ім'я?

— Королева Келен Амнелл. — Броган вклонився.

— Ну так, Келен Амнелл. Більше я не забуду.

Річард довго дивився на важкі двері з червоного дерева, які зачинились за Захисниками пастви. Все ж приємно побачити серед виряджених гостей простачку, одягнену в сукню з різнокольорових смужок тканини, подумав він. Всі, звичайно, впевнені, що вона пришелепкувата. Річард оглянув свою власний одяг, простий і забруднений. Цікаво, чи не визнали божевільним і його. А може, він і є божевільний.

— Магістр Рал, — запитала Кара, — як ви дізналися, що вона чаклунка?

— Вона була оточена своїм Хань. Хіба по її очах ти цього не побачила?

Рипнувши шкіряним одягом, Кара сперлася стегном на стіл.

— Ми можемо впізнати чаклунку, якщо вона скористається своєю магією проти нас, але не раніше. Що таке Хань?

Річард, позіхнувши, провів долонею по обличчю.

— Її внутрішня сила, сила життя. Її магія.

— Ви самі володієте магією, — знизала плечима Кара, — тому ви її бачите.

Ми — ні.

Погладжуючи пальцем руків'я меча, Річард невизначено хмикнув.

З часом, сам не знаючи, як у нього це виходить, він почав бачити чужий Хань. Хоча у кожного! дар мав свої особливості, все ж щось об'єднувало їх, і це щось Річард негайно розпізнавав. Можливо, як сказала Кара, завдяки власному дару, а може, він просто занадто часто зустрічав цей особливий, бездонний погляд у багатьох людей, які володіють магією: у Келен, у Еді — кістяної жінки, у відьми Шоти, у Дю Шайю — мудрої жінки народу бака-бан-мана, у Даркена Рала, у сестри Верни, у аббатиси Аннеліни і в інших сестер Світу, коли вони торкалися свого Хань. А іноді, якщо сестри Світла використовували потужну магію, він бачив навіть, як навколо них потріскує повітря.

Траплялися серед них і такі, чий Хань був настільки сильним, що у Річарда вставало дибки волосся, коли вони проходили мимо.

Такий же погляд Річард побачив і у Лунетти. Він знав, що під час його промови вона торкалася свого Хань. Він тільки не знав — навіщо. Вона нічого не робила, а чаклунки, як правило, не активують Хань без певної мети, так само, як і сам Річард ніколи не витягує без потреби Меч Істини. Може бути, для неї це просто забава, на кшталт різнобарвних стрічок на її платті? Але Річард в це не вірив.

Він був стурбований: можливо, Лунетта вдалася до магії, щоб визначити, чи говорить він правду. Але Річард був недостатньо знайомий з магією, щоб напевно сказати, що таке можливо. Однак чаклунки часто якимось чином знали, чи говорить він правду, і якщо він брехав, для них це було так само очевидно, як якщо б при цьому у нього загорілося б волосся. Не бажаючи ризикувати, Річард був дуже обачний у виборі слів, особливо коли мова зайшла про Келен.

Брогана явно цікавить Мати-сповідниця. Річард дуже б хотів, щоб слова генерала відповідали істині. У всякому разі, говорив він досить переконливо. Можливо, піклуючись про безпеку Келен, він, Річард, став надто підозрілим?

— Ця людина виглядає як півень, що втратив сідало, — мимоволі вимовив він уголос.

— Хочете, щоб ми підрізали йому крильця, Магістр Рал? — Бердіна пограла висячим на зап'ясті ейджем. — Або що-небудь нижче? — Лукаво зігнула вона брову.

Її подруги хихикнули.

— Ні, — втомлено промовив Річард. — Я дав слово. Я зажадав від цих людей зважитися на вчинок, який назавжди змінить їхнє життя. І я повинен виконати обіцянку, дати їм можливість переконатися, що це робиться для загального блага. Заради того, щоб ніхто не загинув.

Гратч позіхнув, продемонструвавши чудові ікла, і плюхнувся на чотири лапи на підлогу біля стільця Річарда. Докас з Іганом, здавалося, не звертали уваги на розмову.

Вони стояли, заклавши руки за спину, нерухомі, як мармурові колони. Але погляд їх не втрачав гостроти і залишався настороженим, хоча у величезному приміщенні не залишилося нікого, крім них самих, трьох Морд-Сіт, генерала Райбаха і гара.

Потираючи пальцем золоту підставку лампи, що стояла на краю подіуму, генерал Райбах запитав:

— Магістр Рал, ви всерйоз говорили про те, щоб солдати не користалися правом переможців? Річард подивився в заклопотані очі генерала:

— Так. Так діють наші вороги, але не ми. Ми воюємо заради свободи, а не заради наживи. Генерал кивнув, але відвів погляд.