Творили просто, спочиваєм остро,
І сьомий день постійно навкруги.
Це озеро ще й – чаша кришталева,
В якій парує тепле молоко.
Проходить Сонце крізь сузір'я Лева
І ніжиться в піску малий Левко.
А світ цей – ще й осонцена пустиня,
Що переходить у розкішний сад,
Де чеберяють Марта і Христина
Через пісок в їдальню і назад,
Де, вживши хто тампакс, хто просто ватки,
І внутрішній в собі навівши лад,
На сонці підпікаються мулатки,
Й між них мулат, липкий, мов мармелад.
А я, з мулатки знявши амулетку,
Від'їду, – знов окремо від усіх,
На глибину пожбуривши монетку,
Чим відкуплюсь за несвідомий гріх.
Серпень 1992 р.
ЛИСТ ДО ІННИ Д.
З циклу «Листи з Олександрії»
«А я, між іншим, теж з осені...»
Дівчино з осені, Інно осіння,
Хоч осіяння, як не воскресіння
Прагне від тебе душа.
Але пора всеп'янкого весілля,
Часом безсилля, а часом – всесилля, –
Вже та пора перейшла.
Зваживши силу і знаючи ціну,
Просто дивлюся на тебе, осінню.
Просто дивлюся – і все.
Літо стоїть, вигріває насіння,
І приміських поїздів голосіння
Вітер над лісом несе.
Буде ще шанс у розсипанім серпні?
Ми ще ж не прокляті, ми ще спасенні.
Я ще ж згорів не дотла!..
Скалко у оці, голко у сіні,
Дівчино, зірко, іскро осіння,
Де ж ти раніше була?..
Червень 1992 р.
***
О.Р.
Це ані добре, ні погано.
Це просто сталося – і квит.
Чужа жоно, чужа кохана,
Пощо ти увійшла в мій світ?
Печаль то схопить, то відпустить.
Очима глип – в сузір'я Риб.
Ми переходимо цю зустріч,
Як переходжуємо грип.
Печаль ця витисне і вижме,
Лишивши щось на самім дні.
Це все закінчиться за тиждень,
Ну, максимум, за 8 днів.
Розмажем вітер по обличчю
Й цю осінь струсимо з одеж.
Бо я ніколи не покличу.
.Та ти ніколи й не прийдеш.
***
Комедіантко, акторко, фіглярко!
Маріонетко, напудрена лялько!..
В горлі образа каменем стала –
Як ти мене допекла і дістала...
Добропорядна матір сімейства,
Ти й усміхаючись не усміхнешся.
Мовиш манірно, чадиш непомірно.
Як я терплю тебе – це неймовірно.
Хвойдо русява у світлому плащику,
Светрик під горло застебнеш на защіпку.
Вірш цей мережу. Душу морожу.
Я вже без тебе жити не зможу.
***
Ще один день в цьому світі прожито без тебе –
Тихо, спокійно, без коливання основ.
Мов коліщатка дуже складної системи,
Ми, розійшовшись, ніяк не зійдемося знов.
Крутиться пас і вали обертаються плавно.
Тут недоречні печаль, чи смуток, чи гнів.
Ще один день на минуле вже переплавлено
У механізмі по переплавленню днів.
Ще один день затвердіє в підставленій формі –
Згусток не наших з тобою спіткань і розмов, –
Стане підписаний в шафці лабораторній:
«День, у який вони не зустрілися знов».
Час, мов алхімік, працює таємно, без свідків.
Все ж я над ним усміхнутися може, коли
Згадую кілька від нього прихованих злитків –
Днів, у які ми все-таки разом були...
***
У Києва – твоє обличчя
З зеленкуватими очима.
Ти не близька, бо ти – найближча,
Ти – наслідок, а не причина.
Ти – результат, ти – збіг обставин
В цій осені, в житті моєму.
В який сюжет тебе не вставиш:
В новелу, в п'єсу чи поему,
Ти проростаєш над сюжетом,
Його, мов плівку, проявляєш,
Коли ти ледь помітним жестом
Своє волосся поправляєш.
І проступає кадр на плівці,
(Немов віконницю відчинено):
Ось ми спускаємося в ліфті
І зустрічаємось очима.
***
Хороша моя! Про кохання й надалі – ні слова.
Хай інший тобі висипає жарини освідчення свого
