Корсо відступив убік, Піт натиснув на дистанційний спуск. Спрацював спалах, камера зафіксувала загальний план стіни, яку вони збиралися оббризкати люмінолом.

— Тепер вимкнути світло? — запитала Мора.

— Хай Ґері спочатку займе позицію. Як стане темно, ми всі тут спотикатимемося. Тому хай кожен обере собі місце і стоїть там, гаразд? Рухається тільки Ґері.

Ґері пройшов до стіни, підняв пляшку з люмінолом. У масці та окулярах він скидався на дезінсектора, що націлився на особливо шкідливого таргана.

— Вимикайте, докторе Айлс.

Мора потягнулася до прожектора й вимкнула його, зануривши підвал у темряву.

— Бризкай, Ґері.

Вони почули сичання пульверизатора. У темряві раптово засяяли зеленкувато-сині цятки, схожі на зірки в нічному небі. Тоді проявилося примарне кільце, воно немов пливло в повітрі, у темряві. Залізне кільце.

— Це може бути й не кров, — завважив Піт. — Люмінол реагує на багато всякого. Іржа, метали. Відбілювальні розчини. Це кільце все одно засвітилося б, байдуже, чи є на ньому кров, чи немає. Ґері, можеш відійти, поки я зроблю знімок? Витримка сорок секунд, тож аніруш.

Коли нарешті клацнув спуск, Піт сказав:

— Світло, докторе Айлс.

Мора намацала в темряві вимикач. Коли стало світло, вона подивилася на кам’яну стіну.

— Що думаєте? — запитав Корсо.

Піт знизав плечима.

— Не надто вражаюче. Тут буде чимало помилкових реакцій. На всьому цьому камінні є ґрунт. Спробуємо інші стіни, але якщо не побачите відбитка руки або ж великої плями, розрізнити кров на цьому тлі буде важко.

Мора помітила, що Корсо дивиться на годинника. Обидва місцеві детективи довго їхали, і було зрозуміло, що він сумнівається — чи не марно це було.

— Продовжуймо, — сказала вона.

Піт пересунув штатив, сфокусувався на наступній стіні. Зробив знімок зі спалахом, тоді сказав:

— Світло.

І знову кімната занурилася в темряву.

Засичала пляшка зі спреєм. Магічним чином замерехтіли світлячками в темряві нові синьо-зелені плями, коли люмінол новими сяючими цятками вступив у реакацію з окисленими металами в камені. Ґері розпилив на стіну дугою ще порцію речовини, і з’явилися нові зірки, які він, проходячи повз стіну, перекривав, що скидалося на затемнення. Аж раптом пролунав гучний удар і силует кинуло вперед.

— Чорт.

— Усе гаразд, Ґері? — запитав Єйтс.

— Перечепився об щось. Певно, об сходи. Ні чорта не видно в цій… — Він замовк. Тоді пробуркотів: — Народ, а подивіться-но сюди.

Коли він відійшов, синьо-зелена калюжа впливла у поле їхнього зору, наче пляма ектоплазми.

— Що це, в дідька, таке? — спитав Корсо.

— Світло! — гукнув Піт.

Мора увімкнула лампу. Синьо-зелена калюжа зникла. На її місці лишилися самі тільки дерев’яні сходи до кухні.

— Це було ось на тій сходинці, — вказав Гері. — Коли я перечепився, її трохи забризкало спреєм.

— Я переставлю камеру. Тоді піднімися сходами вгору. Як думаєш, зможеш спуститися, якщо ми вимкнемо світло?

— Не знаю. Якщо йти повільно…

— І поливай сходинки, як будеш спускатися.

— Ні. Ні, я краще почну знизу й буду підніматися. Мені не подобається ідея задкувати вниз у повній темряві.

— Як тобі зручніше. — Спрацював спалах. — Так, Ґері, основний знімок я зробив. Починай, як будеш готовий.

— Так. Вимикайте світло, док.

Мора вимкнула прожектор.

І знову вони почули сичання пляшки, з якої тонким туманним шаром розбризкувався люмінол. На землі з’явилася синьо-зелена пляма, над нею — ще одна, наче примарні калюжі. Було чутно, як важко дихав через маску Ґері і як рипіли сходи, поки він задкував угору, не перестаючи поливати сходинки. Крок за кроком вони починали світитися, утворюючи яскравий сяйливий каскад.

«Водоспад крові».

Нічим іншим це не могло бути. Кров, розмазана на кожній сходинці, цівками стікала з боків.

— Господи, — пробуркотів Ґері. — Тут, на горішній сходинці, навіть яскравіше. Схоже, протекло з кухні, а тоді сходами вниз.

— Усім стояти, де ви є. Знімаю. Сорок п’ять секунд.

— Надворі вже має бути темно, — сказав Корсо. — Можемо взятися за решту будинку

Ріццолі чекала їх на кухні, поки вони витягали обладнання.

— Схоже, у вас там було світлове шоу, — мовила вона.

— Гадаю, буде ще, — відповіла Мора.

— Де зараз хочете побризкати? — запитав Корсо Піт.

— Тут, підлогу біля дверей до підвалу.

Цього разу Ріццолі не вийшла з кімнати, коли вимкнули світло. Вона відійшла і з відстані спостерігала, як на підлогу опускається туман люмінолу. Раптом біля ніг криміналістів засяяв геометричний візерунок — синьо-зелена шахівниця старої крові, збереженої між плитками лінолеуму. Шахівниця розросталася, наче підлогою біг синій вогонь. Він перебрався на вертикальну поверхню широкими плямами й мазками, арками дрібних яскравих крапель.

— Умикайте світло, — сказав Єйтс, Корсо натиснув на вимикач.

Плями зникли. Усі дивилися на стіну кухні, яка більше не світилася синім, на потертий лінолеум з його чорно-білими квадратами — і не бачили нічого жахливого, просто кімнату з пожовклою підлогою та старим збіжжям. Але все одно, куди б вони не дивилися, лише мить тому до них кричала кров.

Мора дивилася на стіну, побачене досі горіло в неї перед очима.

— Перебита артерія, — тихо мовила вона. — Саме тут все й сталося. Тут вони померли.

— Але ж ви бачили кров і в підвалі, — завважила Ріццолі.

— На сходах.

— Гаразд. То ми знаємо, що принаймні одну жертву було вбито в цій кімнаті, бо на цій стіні — фонтан крові з перебитої артерії. — Ріццолі перетнула кухню, неслухняні кучері падали на очі, поки вона не зводила погляду з підлоги. — Звідки нам знати, що не було інших жертв? Звідки знати, що це кров Седлерів?

— Ми не знаємо.

Вона підійшла до підвалу, відчинила двері. Постояла там трохи, дивлячись на темні сходи. Тоді розвернулася й подивилася на Мору.

— У підвалі ґрунтова підлога.

Мить усі мовчали.

Тоді Ґері сказав:

— У фургоні є георадар. Ми ним користувалися два дні тому на фермі в Мачіасі.

— Несіть його до будинку, — сказала Ріццолі. — Подивимося, що там під землею.

Георадар використовує електромагнітні хвилі, щоб пробитися під поверхню землі. Апарат SIRSystem-2, який техніки дістали з фургона, мав дві антени: одна відправляла в землю високочастотну пульсувальну електромагнітну енергію, друга — вимірювала хвилі, що відбивалися від підземних об’єктів. Інформація відображалася на екрані комп’ютера у вигляді горизонтальних шарів. Поки техніки несли обладнання сходами вниз, Єйтс та Корсо розмітили підлогу підвалу, розподіляючи її на решітку з метровими чарунками.

— Зважаючи на весь цей дощ, — мовив Піт, розгортаючи кабель, — ґрунт буде доволі таки вологий.

— Це щось змінює? — запитала Мора.

— Реакція радара залежить від умісту води під поверхнею землі. Треба підправити частоту з огляду на це.

— Двісті мегагерц? — запитав Ґері.

— Я почав би з цього. Більше не треба, а то буде забагато деталей. — Піт під’єднав кабелі до наплічної консолі, увімкнув ноутбук. — Тут із цим можуть бути проблеми, бо ж навколо стільки дерев.

— А дерева тут до чого? — запитала Ріццолі.

— Будинок зведено серед лісу. Під ним мало лишитися чимало порожнин від перегнилого коріння. Це спотворить нам картинку.

— Допоможи вдягнути наплічника, — звернувся до нього Ґері.

— Це як? Лямки тобі підтягти?

— Ні, з ними все гаразд. — Він глибоко вдихнув і роззирнувся навколо. — Я почну з цього краю.

Поки Ґері водив радаром над земляною підлогою, на екрані ноутбука з’явилися хвилясті смуги підземних шарів. Медична освіта ознайомила Мору з ультразвуковими дослідженнями та комп’ютерними томограмами людського тіла, однак вона й гадки не мала про те, як можна інтерпретувати ці тріщини на екрані.

— Що ви бачите? — спитала вона Ґері.